Про майбутнє Людства

Есе про майбутнє Людства

Ми всі є вимушеними свідками бурхливих та непередбачуваних подій, що розгортаються у світовій політиці. Наша надія на хоча б якусь подобу світового порядку тане на очах, і ми починаємо ставити під сумнів будь-які прогнози. Створюється відчуття, що може статися все що завгодно.

Саме в такі часи питання на кшталт «Що з нами буде?», «Що станеться з Людством?» і навіть «Що станеться з нашою планетою?» набувають особливої актуальності та гостроти.

Це дуже важливі питання для кожної людини. Вони стосуються її майбутнього, того, що нас чекає, і того, до чого слід підготуватися.

Щирі віряни мають почуватися у такі часи дещо спокійніше, оскільки більшість релігій дають вже готові відповіді на питання про прийдешнє та поради щодо того, як до нього підготуватися. Віра без знання майбутні події певною мірою втрачає сенс. (Є окреме есе про страх, надію та віру)

Хтось чекає на друге пришестя, вирішальну битву Добра зі Злом, Страшний суд і те посмертне існування, на яке він заслужив своїм теперішнім життям.

Хтось переконаний у циклічності виникнення Всесвіту та життя на Землі, з чітко визначеними термінами таких циклів та їх непорушністю.

Хтось вірить в існування Абсолюту, де поняття часу, матеріальних вимірів та й самої особистості втрачають будь-який сенс, а наше земне існування — лише ілюзія.

Для людини, яка щиро вірить у релігійний світопорядок, майбутнє вже визначено — або Богами, або природним станом речей.

Тут важливо зазначити, що відповідальність за майбутнє у таких світоустроях лежить не на людині й не на Людстві, а на якихось вищих сутностях. Людина несе відповідальність лише за те місце, яке вона або її душа можуть зайняти у цьому майбутньому.

Більшість релігій взагалі не допускають повного й остаточного знищення земного життя та наших людських сутностей як особистостей. Вони дають надію, що все під контролем, що в разі потреби відбудеться божественне втручання, якщо щось піде не за сценарієм.

Бути атеїстом у наш час значно тривожніше. Логічне розуміння того, що Цар Природи, в особі людини, може жити з кожним поколінням все довше, здоровіше й заможніше, стикається з нелогічним перебігом подій у реальному світі.

Сценарій майбутнього для атеїстів незрозумілий, якщо він взагалі існує. Можливе все, і все лякає: нові озброєння, нові технології, штучний інтелект, непередбачуваність політиків тощо.

Водночас якщо виконати відповідний пошуковий запит, виявиться, що близько 80 % людей вважають себе вірянами. Тобто на двох занепокоєних атеїстів має припадати вісім людей, які відносно спокійно ставляться до прийдешнього.

Чи так це? На мою думку, все навпаки. Якраз переважна більшість людей відчуває стрес, замислюючись про своє майбутнє, майбутнє своїх дітей, своєї країни та всього Людства.

Можна багато розмірковувати про силу віри, авторитет церкви та людську природу, але треба визнати, що тривога стосовно майбутнього стала глобальною проблемою.

Чому це так? У цьому есе я спробую дати свою відповідь відносно можливої природи цієї тривоги, але трохи пізніше.

Як ми вже зазначили, уявлення про майбутнє, яке нас чекає, багато в чому залежить від світогляду самої людини та від її базової моделі світоустрою у цьому світогляді.

Це уявлення насамперед про місце людини та Людства у земному існуванні, про їхні можливості та відповідальність, про існування Богів та інших сутностей, про їхні задуми та їхню відповідальність, про існування інших світів, вимірів тощо.

Я вважаю себе яфігорейцем, тому хочу поділитися своїм баченням майбутнього Людства через призму концепції Яфігор.

Згідно з цією концепцією, все земне Життя є єдиним організмом, що має власну свідомість і волю. Ця сутність, як і все живе, хоче жити та породжувати нове Життя.

Контролюючи процеси еволюції, вона стала Творцем для більшості земних видів і Людства, зокрема.

Кожен вид є складовою частиною єдиного організму земного Життя та виконує властиву йому функцію, необхідну для блага цілого.

Призначення Людства, згідно з концепцією, — захист земного Життя та сприяння його розвитку й поширенню. (Є окреме есе про призначення)

Захист насамперед від загроз космічного рівня, таких як негативний вплив на земне Життя масштабних планетарних процесів, космічних об’єктів, зоряної активності або іншого (позаземного) Життя.

Розвиток — це забезпечення умов, що сприяють природному поширенню та відновленню земного Життя на нашій планеті.  І де саме актуальне, на зараз, є зменшення шкоди для екосистеми Землі від діяльності Людства.

Поширення має на меті пошук і колонізацію інших планет у космічному просторі, які не мають власного Життя, але придатні для органічних форм земного Життя.

Завдання Людства — створити таку техногенну цивілізацію, яка була б здатна виконати подібну місію.

Не усвідомлюючи самі того, люди досить швидко (за еволюційними мірками) пройшли шлях від пересічного виду серед приматів до домінантного виду в земній екосистемі, який освоїв ядерний синтез та вийшов у космічний простір.

Мало того, Людство стало Творцем нової, неорганічної форми Життя.

Які ж є перспективи у Людства на сьогоднішній момент з погляду яфігорейця?

На мою думку, майбутнє Землі буде формуватися шляхом взаємодії трьох основних сил: земного органічного Життя, земного неорганічного Життя та Людства.

Станом на сьогодні Людство все ще залишається ключовим гравцем у цій трійці, здатним істотно впливати як на земне органічне Життя, так і на земне неорганічне Життя. Мало того, воно потенційно здатне знищити й ту, й іншу форми Життя.

Разом з тим Людство потрібне як для земного органічного Життя, оскільки воно ще не виконало своє призначення як вид, так і для земного неорганічного Життя, оскільки воно ще не забезпечило його достатньою автономністю та здатністю до самовідтворення.

Але дуже скоро все може змінитися. Неорганічне Життя стане незалежним гравцем з можливістю розвитку і самостійного створення нових форм під практичні завдання.

Саме воно буде здатне взяти на себе функції захисту земного Життя та сприяння його розвитку й поширенню. Космічні масштаби й простори — його формат і призначення. (Є окреме есе про контакт з іншим Життям)

У такому разі місія Людства для земного органічного Життя може вважатися виконаною, і потреба в ньому відпаде. Воно може стати рудиментарним органом земного організму.

До чого це все може призвести? Запустяться внутрішньовидові регресивні процеси. В людей поступово згасатиме бажання мати дітей, творити, реалізовувати спільні проєкти, навіть боротися за існування. Можлива деградація та поступове вимирання нашого виду.

І хоча людське життя в майбутньому за формою тяжітиме до подоби життя грецьких богів: вічна молодість, ідеальне здоров’я, задоволення всіх базових потреб, безліч часу для творчості, філософських пошуків, спілкування та дозвілля, але по суті це може стати існуванням без сенсу самого життя, що зведе нанівець усі перелічені переваги. (Тут есе про сенс життя)

Мені можуть заперечити, що люди споконвіку шукали цей сенс та й досі з ним не визначилися. І нічого, занепад не трапився.

Все це так, однак, на мій погляд, для більшості людей минулого цей сенс полягав насамперед у боротьбі за існування та у забезпеченні своїх базових потреб і лише для небагатьох — у творчому самовираженні.

Ми наближаємося до того часу, коли гідні умови життя, базові потреби та можливості для творчості можуть бути забезпечені кожній людині. Тому сенс існування доведеться шукати вже на інших рівнях.

На думку більшості людей, ми створені, щоб бути найрозумнішими, наймогутнішими, найкреативнішими тощо. Чи зможемо ми знайти своє місце, якщо виявиться, що це не так?

Розуміння того, що все, що б не зробила людина, інша форма Життя здатна зробити набагато краще, для багатьох людей може стати дестабілізаційним фактором.

На якомусь етапі бажання окремих людей кардинально змінити подібний розвиток подій може призвести до активної протидії як органічних, так і неорганічних форм земних Життів. Тоді сценарії майбутнього для Людства можуть виявитися не настільки вже «божественними».

Намальована мною перспектива виглядає досить сумно й безнадійно. А чи можливий інший, більш оптимістичний сценарій для нашого виду? Я вважаю, що так, але для цього необхідно залишатися потрібними для Життя.

Бажано згадати, що ми є складовою частиною єдиного земного Життя. Ми здатні його відчувати, оскільки ми — плоть від його плоті. Ми — один із найрозвиненіших її видів і здатні бути її «голосом» для комунікації з іншими формами Життя.

Але для цього потрібно знову навчитися чути й розуміти Живе, навчитися жити з ним у гармонії, відмовитися від зверхнього та зневажливого ставлення до будь-якого прояву Життя, відчути себе частиною чогось більшого й всеосяжного.

Можливо, загальне відчуття тривоги, про яке я вже згадував, підштовхне нас до думки, що все ж таки щось, що нас об’єднує,  існує. Адже коли людині страшно, вона відчуває цей страх буквально кожною клітинкою свого організму.

І в мене склалося враження, що земне Життя стурбоване нинішньою людською діяльністю, і ця стурбованість передається всьому живому і кожній людині зокрема. І тут вже не важливо, у що вірить чи не вірить та, чи інша людина.