Про Добро, Зло та Справедливість

Зміст

Есе про Добро, Зло та Справедливість

Це есе не ставить за мету детальний розгляд понять добра, зла і справедливості. Цим темам було приділено вже достатньо уваги видатними розумами Людства.

Мета цього есе — звернути вашу увагу на невідповідність природному стану речей того значення, яке люди надають цим поняттям. А саме, про переоцінку впливу розуміння добра та зла і недооцінку впливу почуття справедливості на вчинки людей.

Життя — це сцена

Чому поняття добра і зла такі важливі для людської культури? Чому цьому питанню приділяється так багато уваги? Спробуймо розібратися.

Кожна особистість приходить у цей світ — де вже сотні мільйонів років розгортається дійство, що зветься розвитком земного Життя, — з прагненням реалізувати своє життєве призначення.

На сцені вже присутні дійові особи з відповідними ролями, є правила гри, сценарій і декорації. Вони можуть різнитися залежно від місця дії та поточного епізоду, але одне правило залишається незмінним: «Щоб бути успішним у своєму особистому житті на цій сцені — потрібно розуміти, як тут усе влаштовано, та діяти адекватно: згідно зі сценарієм, декораціями, з урахуванням поведінки інших дійових осіб та правил, що склалися».

Поняття Добра і Зла — це про правила гри для особистості в оточенні інших людей, живих істот і надприродних суб'єктів. Це про бажані й небажані вчинки. Це про хороше і погане як для самої людини, так і для її оточення. Це про правильне і неправильне.

Залежно від майданчика, дійових осіб, декорацій та епізоду — бажане і небажане, хороше і погане, правильне і неправильне можуть набувати різних значень, навіть мінятися місцями. Інакше кажучи, поняття Добра і Зла можуть мати різний зміст за різних обставин. Відповідно і правила гри відрізнятимуться.

Таким чином, для успішності людині необхідно коригувати свої дії та поведінку, беручи до уваги мінливі реалії земного існування.

Світоустрій визначає роль

Чим же керується людина, визначаючи для себе бажану роль, і відповідно, поведінку, щоб бути успішною у своєму житті? Я вважаю, що перш за все, вона спирається на своє уявлення про світоустрій. Спробую пояснити, що я маю на увазі.

Кожна особистість, опинившись у цьому світі, формує своє уявлення про нього, тобто світогляд (більше про світогляд можна прочитати у відповідному розділі Яфігор ). Світоустрій є складовою частиною світогляду. Він формується особистістю для розуміння існуючих у цьому світі: закономірностей, взаємозв'язків, правил, а також ролей і можливостей інших особистостей, від яких може залежати її доля й успішність.

Для кращого розуміння суті світоустрою наведу таку аналогію. Припустимо, людина зацікавилася іншою країною. Вона починає збирати й аналізувати інформацію про неї з різних доступних джерел. Поступово в неї формується власне уявлення про цю країну, тобто заповнюється відповідний сегмент світогляду. Туристична подорож до цієї країни додасть практичного досвіду та ще більше розширить її світогляд з цього питання.

Однак якщо людина ставить собі за мету переїхати у цю країну для проживання, водночас почуватися там комфортно та досягти успіху, їй необхідно зрозуміти закони цієї країни, гласні й негласні правила, етичні норми, звичаї, а також ролі й можливості інших її мешканців. Тільки діючи на основі цих знань, вона зможе бути успішною.

У цьому прикладі йдеться про розуміння устрою певного суспільства, тобто про знання, як у ньому все влаштовано та які правила гри тут існують. Це розуміння сприяє успіху, а його відсутність, навпаки, — невдачі.

Світоустрій — це уявлення особистості про такі самі речі, але вже стосовно усього земного Життя. До питань світоустрою можна віднести такі теми, як існування надприродних сил, взаємовідносин між живими видами та цими силами, людської природи, місця Людства й окремої людини у цьому світі, можливості посмертного існування та багато інших. Розуміння цих аспектів, з точки зору особистості, має допомогти їй бути успішною як у земному житті, так і після нього.

Модель світоустрою, якої дотримується людина, є для неї фундаментом у розумінні того, як влаштований цей світ і які у ньому правила гри. Що тут добре, а що погано; що бажано, а що небажано; що карається, а що винагороджується, відповідно, що вважається Добром, а що — Злом. (Додатково про світоустрій можна прочитати у відповідному розділі Яфігор.)

Моделі світоустрою

Як це не дивно, базових моделей світоустрою не так вже й багато. Тож розглянемо найбільш популярні з них. 

Спочатку проаналізуємо матеріалістичну модель, якої дотримуються атеїсти. Ця модель заперечує існування богів, надприродних сил та життя після смерті. Уявлення про світоустрій у ній спирається виключно на наукові теорії, такі як: виникнення Всесвіту внаслідок Великого вибуху, еволюційний розвиток земного життя, соціальний розвиток людського суспільства тощо.

Поняття Добра і Зла у ній пов'язується з потребами конкретної людської спільноти у визначений час і за певних обставин. Те, що для спільноти в цей момент вважається корисним, то і є Добром, а те, що їй шкодить, є Злом.

Наочним прикладом тут може бути суспільство, що побудоване на комуністичних ідеалах, наприклад, Радянський Союз. Ця держава культивувала матеріалістичну модель світоустрою. Принципи Добра і Зла визначалися суспільством, а точніше, комуністичною партією, яка взяла на себе роль виступати від імені суспільства. Саме її представники визначали, що для суспільства загалом і для кожного громадянина зокрема було правильним, а що — неправильним, що бажаним, а що — небажаним, що є Добро, а що — Зло.

Успішність життя окремої людини у такому суспільстві пов'язувалася з її здатністю дотримуватися встановлених партією правил, що могли змінюватися залежно від часу та обставин, а також з її здатністю передбачати такі зміни.

Більшість інших моделей світоустрою спираються на релігійні уподобання своїх прихильників. Кожна релігія має свої історії про створення Всесвіту, земного життя та Людства. Проте всіх їх об'єднує загальна ідея про всемогутність богів стосовно своїх творінь та їхню здатність безпосередньо впливати на долю кожної живої істоти.

Боги в таких моделях визначають сценарій, декорації, ролі та правила гри для кожної дійової особи, що з'являється у цьому світі. Добробут кожної людини і кожної живої істоти цілком залежить від їхньої волі, їхньої прихильності та здатності грати за їхніми правилами.

Відповідно критерії Добра і Зла приймаються суспільством згідно з їхніми вказівками. Боги краще знають, що добре, а що погано, як для кожної людини окремо, так і для суспільства в цілому.

В історії людства є достатньо прикладів суспільств, які будувалися з опорою на одну з релігійних моделей світоустрою. У таких спільнотах зазвичай декларується пріоритет божественних норм Добра і Зла над нагальними потребами суспільства чи особистості.

Успішність життя для людини, що обрала для себе таку модель світоустрою, пов'язана насамперед із дотриманням божественних правил, викладених у священних текстах, і з виконанням настанов церковних авторитетів, які взяли на себе місію трактувати божу волю. За таких умов хтось очікує отримати винагороду від богів ще в цьому житті, а хтось — вже після смерті.

Божа воля, непорушність священних текстів та інститути правонаступництва священнослужителів мали б забезпечити чіткий поділ понять Добра і Зла в релігійному співтоваристві та забезпечити гармонію людського існування.

Натомість ми знову маємо справу з людською природою. Тих, хто сумлінно живе за божественними заповідями, навіть у релігійних спільнотах, — значна меншість.

Більшість все ж таки живе за принципом: «Своя сорочка ближче до тіла». Вони користуються тим, що у священних текстах, залежно від контексту, можна знайти діаметрально протилежне ставлення богів до схожих вчинків. Тим, що з'являються несхожі трактування від різних церковних авторитетів одних й тих самих дій або слів у святому писанні. І тим, що знаходяться люди від церкви, які беруться виправдовувати навіть найганебніші, з погляду вірян, вчинки.

Релігійні спільноти, так само як і всі інші, існують у світі, що зазнає трансформації. Щоб вижити, вони змушені змінюватися. У цьому випадку священикам доводиться тлумачити священні тексти з урахуванням вимог часу, обставин, очікувань суспільства, а також своїх поточних інтересів.

Досить часто при цьому зазнають змін окремі поняття Добра і Зла, інколи кардинально. Суспільні потреби, інтереси влади або звичайні людські слабкості в багатьох випадках починають превалювати над духовними настановами пращурів щодо хорошого й поганого, бажаного й небажаного, правильного й неправильного.

Добро і Зло надані Богами?

Якби поняття Добра і Зла давалися Людству богами, вони були б однаковими для всіх людських культур у всі часи. Оскільки кожна релігія вважає свого Бога або богів єдиними для всього земного життя, священні тексти — непорушними, а божественні настанови — універсальними для всіх, то принципи Добра і Зла не мінялися б за примхою людей. Боги не дозволили б цього — адже це їхні правила, за якими має жити створений ними світ.

Проте дійсність є такою, що в різних народів — різні вірування, традиції, умови існування, а отже, і різні уявлення про хороше та погане. Мені важко назвати вчинки, які були б універсальним Добром або універсальним Злом для всіх культур у всі часи. Те, що в одній культурі є Добром, в іншій може бути Злом і навпаки.

Таке розмаїття невідповідностей хорошого й поганого у різних народів, або навіть в одного народу, але в різні часи, свідчить про те, що принципи Добра і Зла не є продуктом божественної волі, а є насамперед продуктом Людства.

Можна здогадатися, що адміністрування понять Добра і Зла в людських суспільствах, як з матеріалістичними, так і з релігійними уявленнями про світоустрій, не дуже різняться. Усе робиться в інтересах спільноти, яка керує суспільством або під брендом волі богів, або під брендом суспільного блага.

Якщо звернутися до приказки: «Кесарю кесареве, а Боже Богу», то виходить, що Добро і Зло — це кесареве, тобто людське. Що ж тоді Боже? Якщо Творець існує, то як він дає знати людині, що для неї добре, а що погано? Що для Творця бажано, а що небажано? Що йде на загальну користь, а що — ні?

Це також питання світоустрою, і розглядати їх треба, спираючись на котрусь із моделей. Традиційні моделі світоустрою навряд чи дадуть відповіді на ці питання. У більшості з них такі питання навіть не виникнуть. Тому що матеріалісти не визнають існування Творця, а ідеалісти не допускають, що принципи Добра і Зла не від Бога і що потрібні якісь інші прояви його волі.

Світоустрій за «Яфігором»

Спробуймо розглянути ці питання, спираючись на ідею світоустрою «Яфігор». Усе земне Життя в цій моделі представлено як єдиний організм, що має свідомість, волю, прагнення і є особистістю. Ця особистість є Творцем усіх живих видів. Вона керує процесом еволюції і є цілим відносно кожної живої істоти. Це щось подібне до організму людини, який є об'єднуючим цілим щодо кожної клітини і кожного органу цього організму.

Земне Життя не безсмертне, а Творець не всемогутній. Він потребує захисту від зовнішніх загроз і допомоги у реалізації своїх прагнень. Людство в цій моделі розглядається як частина земного Життя, яку Творець трансформував для здійснення функцій захисту, розвитку і поширення цього Життя.

Взаємовідносини між Богом і людиною в «Яфігорі» подано радше як взаємозв'язок між людиною і клітиною її тіла, а не як взаємовідносини двох особистостей, які мають у чомусь подібний розумовий апарат.

Ця модель не передбачає заповідей, священних текстів чи одкровень від Бога з правилами, встановленими раз і назавжди. Вона передбачає необхідність у злагодженій взаємодії цілого і його складових частин, як єдиного організму, що перебуває в обставинах, які змінюються, і який потребує адекватного реагування всіх своїх компонентів, задіяних у процесі, на зовнішні та внутрішні виклики.

Як звичайній людині необхідно, щоб кожна клітина, кожна тканина, кожен орган і кожна фізіологічна система її організму задовільно виконували свої функції в різних ситуаціях, так і Творцю від усіх живих видів, від Людства і від кожної окремої земної істоти треба щось подібне.

Творець — це живий організм, який для свого виживання мусить вчасно й адекватно реагувати на всі зовнішні та внутрішні виклики. Отже, про сталість якихось правил для живого, що перебуває у постійній боротьбі за існування, говорити, мабуть, буде недоречно.

Земне Життя — це цілісна, автономна, саморегульована система. Як особистість воно себе усвідомлює, відчуває, має свої прагнення і наміри. Тому й процеси, що відбуваються, як усередині системи, так і зовні, можуть бути для неї бажаними чи небажаними, безпечними чи загрозливими.

Для відповідного реагування має бути забезпечений надійний двосторонній зв'язок між керуючими структурами системи та всіма її складовими. Отже, всі живі істоти, і кожна людина, зокрема, як компоненти єдиної живої системи, повинні мати зв'язок зі структурою, що здійснює управління земним Життям. І вони зобов'язані належним чином реагувати на отримані від неї сигнали.

Воля Творця і свобода волі

На перший погляд, все просто й зрозуміло. Має бути щось схоже на автоматичну реакцію або рефлекс: подразник — сигнал — потрібна реакція — зворотний зв'язок.

Але це далеко не так. Річ у тім, що кожен земний організм сам є цілісною, автономною, саморегульованою системою. Зі своїми відчуттями, прагненнями, намірами і бажанням жити.

Кожна жива істота, навіть перебуваючи поруч з іншими істотами свого виду, вже відрізняється від них. Вона має індивідуальні особливості і можливості. В неї є особистий досвід, і вона по своєму реагує на подразники.

Тому і керуючий сигнал від Творця для певної живої спільноти може бути сприйнятий і виконаний окремими її членами по-різному. Надія тут лише на великі числа, тобто на те, що все ж таки достатня кількість суб'єктів і сприйме, і зробить все саме так, як потрібно для цілого.

І люди тут не є винятком. Кожна людина перебуває у власному середовищі існування, має індивідуальні особливості, можливості та життєвий досвід. У кожного свої потреби, бажання та призначення у житті.

Щоб задовольнити свої потреби, здійснити бажання та виконати своє життєве призначення, кожна особистість повинна бути, перш за все, живою та функціонально діючою. І відповідальність за це, в першу чергу, лежить на ній самій.

Свобода волі повинна допомогти їй з вибором найкращого варіанту дій на шляху реалізації свого призначення. Навіть якщо ці дії в деяких ситуаціях будуть суперечити намірам Творця.

Як ми вже зазначали, кожна людина по-своєму сприймає навколишній світ і формує своє уявлення про нього, тобто світогляд. Більш того, вона і діє, керуючись своїми уявленнями про цей світ, і транслює Творцю інформацію від себе через призму особистого світогляду.

Можна припустити, що Творець сприймає світ через уявлення живих істот про цей світ, а не через власні органи чуттів, яких у нього може й не бути взагалі. З урахуванням усього цього, буде формуватися й зворотний зв'язок від Творця до кожної живої істоти.

Творець працює з великими числами, тобто або з усім Людством, або з його значними популяціями. Його намір транслюється на всіх людей. Але до кожної особистості він надходить через фільтр її власного світогляду і з урахуванням обставин, у яких вона перебуває. Тому кожна людина по-своєму реагуватиме на волю Творця, виходячи насамперед із власного розуміння необхідних дій.

У цьому процесі для Творця важливо, щоб його правильно зрозуміла і належним чином відреагувала достатня для його задумів частина Людства.

І знову аналогія з людським організмом. Звичайна людина не замислюється над тим, яка кількість еритроцитів у її крові насичує організм киснем, чи всі з них відповідають встановленим параметрам і якісно виконують свої функції. Для неї важливо, щоб достатня кількість цих клітин належним чином реагувала на запити організму у різних ситуаціях. Тому якщо людина й контролює показники крові, то в цілому, а не по кожному еритроциту окремо.

Відчуття Творця

Як же тоді, з подібним уявленням про світоустрій, підійти до теми бажаних чи небажаних дій людини з урахуванням намірів Творця? На що людина має звернути увагу, щоб відчути, що вона робить усе правильно за відповідних обставин? Це дуже тонка й делікатна тема. Спробую її викласти так, як її розумію я на момент написання цього есе.

Розглянемо два аспекти в житті людини. Перший — це реалізація свого життєвого призначення, другий — це повсякденне існування у взаємопов'язаному земному Житті в якості його складової частини.

Почнемо з другого аспекту. Творець, як і кожен живий організм, потребує злагодженої взаємодії всіх своїх складових елементів. Ідеальну взаємодію можна вважати гармонією.

Я гадаю, що в кожний земний організм Творцем закладено відчуття гармонії і механізми, що сповіщають про її порушення. Для людини я б виділив два таких механізми: совість і почуття справедливості.

Совість я вважаю інструментом від Творця, що сигналізує про бажаність чи небажаність окремих вчинків і дій самої людини щодо навколишнього світу.

Справедливість я б визначив як інструмент від Творця, що дає знати про бажаність чи небажаність дій сторонніх особистостей стосовно самої людини і того, що для неї є важливим.

Якщо коротко, то совість — це внутрішнє відчуття людини про порушення гармонії з її боку, а справедливість — це її відчуття, що гармонію порушено іншими.

Зазначу, що ці механізми від Творця мають індивідуальні налаштування. Бо світогляд кожної людини, її особливості, можливості та обставини, в яких вона знаходиться, є неповторними. Цим можна пояснити різну реакцію різних людей на одні й ті самі вчинки та події. Відчуття гармонії в кожного — своє!

Тепер щодо аспекту реалізації свого життєвого призначення. Прагнення до його реалізації — дуже потужний чинник в житті кожної особистості. Це, по суті, і є сенс її існування в земному житті, зумовлений задумом Творця.

Цілком можливо, що з погляду Творця, цей аспект має більший пріоритет, ніж гармонійне співіснування, адже він являє собою динамічний процес, що спрямований на досягнення конкретної мети, яка може бути важлива для всього земного Життя.

Заради важливої мети значна кількість людей ладна приглушити свої почуття совісті та справедливості. Докори сумління гасяться важливістю кінцевого результату, а почуття справедливості пригнічується прагненням отримати більшу справедливість після досягнення мети.

Відтак людина визначає, що для неї бажано, а що не бажано, що правильно, а що неправильно, що добре, а що погано, керуючись насамперед розумінням свого життєвого призначення, а також суто особистими почуттями совісті та справедливості.

Усе викладене дає змогу зробити припущення, що концепція призначення, почуттів та прагнень, що походять від Творця, з моделі світоустрою «Яфігор», органічніше передає природу людських вчинків, ніж концепція Добра і Зла, що пропонується іншими моделями світоустрою.

Кожна людина у своїх діях насамперед керується власними почуттями і прагненнями, а вже потім звертає увагу на поняття Добра і Зла, що сформовані суспільством.

У цьому есе я залишу без подальшого розгляду питання людського призначення, тому що це окрема тема (Про сенс життя ). Не торкатимуся й теми совісті, бо планую присвятити їй окреме есе.

Я зосереджу свою увагу на почутті справедливості, як на інструменті від Творця, завдяки якому людина оцінює вчинки інших особистостей: як бажані чи небажані, правильні чи неправильні, добрі чи погані. Також розглянемо тему прагнення до справедливості, як інструменту від Творця, що спонукає людину повернути гармонію в навколишній світ.

Справедливість у людській культурі

Почнемо з прикладів. Справжню людську сутність ми можемо розгледіти в масовій культурі. Її призначення — викликати зацікавленість та яскраві емоції в якомога більшої кількості людей. У масовій культурі, як у дзеркалі, відображається уявлення більшості людей про правильне і неправильне, бажане і небажане, хороше та погане. Саме тут видно, що справді хвилює людину, а що ні.

Достатньо проаналізувати сюжети найбільш популярних літературних творів, п'єс, кінофільмів, міфів, казок, притч тощо, щоб переконатися, що більша частина цих історій  не є взірцями доброчесного богоугодного життя. Це здебільшого історії про несправедливість та образу, які мали місце на початку сюжету, та подальші дії головних героїв по відновленню цієї справедливості. Але чомусь все це подається як перемога Добра над Злом.

Давайте згадаємо сюжети топових фільмів Голлівуду, Боллівуду або інших кіностудій світу. Хіба вони про дотримання норм Добра і Зла? Ні! Вони в більшості випадків якраз про відновлення справедливості.

Головні герої можуть бути лиходіями, на яких ніде клейма ставити. Але якщо вони стали на шлях справедливості, типовий глядач їм співчуває та все пробачає. Він вибачає їм крадіжки і знищення чужого майна (грошей, речей, машин, будинків тощо), антисоціальну поведінку (бійки, неповагу до закону, спокушання чужих дружин, пияцтво тощо). Він пробачає їм навіть вбивства й каліцтва інших людей.

І йдеться тут не лише про усунення головного лиходія. Йдеться вже про смерті та каліцтва його охоронців, водіїв, кухарів, садівників і всіх інших, хто потрапив під «гарячу руку» головного героя. Глядачеві більше не важливо, що ці персонажі не обов'язково заслуговують на смерть чи страждання, що в кожного з них є родина і життєві плани. Типовий глядач вже навіть не симпатизує представникам закону і добропорядним громадянам, які намагаються зупинити головного героя в його прагненні відновити справедливість незаконними методами.

Подібна ситуація спостерігається в художній літературі, театральних постановах, усній народній творчості тощо. Хіба це про перемогу Добра над Злом із дотриманням усіх моральних принципів та норм? Хіба це про слідування законам суспільства, божественним заповідям та настановам авторитетів церкви? Чи це насамперед про справедливість, яку більшість людей ставить вище за норми Добра і Зла?

Давайте попрактикуємося з прикметниками «справедливий» і «несправедливий». Додавання одного з них до будь-чого, що сприймається як хороше або як погане, може змінити його сприйняття на діаметрально протилежне.

Для прикладу — премія, яку виплатили за трудові досягнення. Виглядає як гарний вчинок, від якого ніхто не постраждав, навпаки, у когось стало більше грошей і можливостей. Тепер до слова премія додайте прикметник «несправедлива». І правильний вчинок вже виглядає як неправильний. Було Добро, стало Зло.

Візьмемо інший приклад. Із якоюсь людиною стався нещасний випадок. Їй погано, вона страждає, потребує допомоги і співчуття. Але хтось виголошує: «Ця людина отримала справедливе покарання за свої вчинки!». І Зло починає здаватися Добром.

Кожен може навести безліч подібних прикладів. І знову справедливість превалює над Добром і Злом.

Більшість людей заради спрощення ставить знаки рівності між Добром і справедливістю, а також між Злом і несправедливістю. На жаль, у житті не все так однозначно.

Якщо в суспільстві норми Добра і Зла чітко визначені й прописані, пересічній людині доволі часто доводиться обирати: чинити так, як рекомендується суспільством, тобто добре, або вчинити справедливо, що може сприйматися спільнотою як поганий вчинок.

У більшості випадків люди обирають справедливість. Змінити їхнє рішення може тільки реальна загроза суворого покарання від суспільства за порушення існуючих норм або власні страхи за можливі наслідки від поновлення справедливості.

Розглянемо емоційну сторону життя звичайної людини. Справедливі, а особливо несправедливі вчинки викликають у людини шквал емоцій. Вся медійна пропаганда побудована на експлуатації цього фактора.

Несправедливий вчинок може викликати у людини такі сильні емоції і почуття як гнів, образу, заздрість, смуток, відразу, здивування, сором, провину. Часто навіть кілька одночасно, причому у різних комбінаціях.

Справедливий вчинок, а особливо такий, що відновлює порушену справедливість, викликає позитивні емоції та почуття: радість, вдячність, гордість, симпатію, зацікавленість і багато інших позитивних станів.

Чи викликають у більшості людей добрі або злі вчинки інших особистостей подібне напруження емоцій, якщо вони не сповнені почуттям справедливості або очікуванням ефектних наслідків за їх вчинення? Якщо ні, то більшість людей спокійно відреагує в емоційному плані на порушення навіть найсвятіших заповідей.

Як ми вже зазначали, у різних людських культурах одні й ті самі вчинки можуть сприйматися як хороші або як погані. Те, що десь трактується як Добро, в іншому місці, або в інший час може трактуватися як Зло і навпаки.

Водночас те, що пов'язано зі справедливістю, є більш стабільним та універсальним. Принципи справедливого розподілу, обміну, покарання, винагороди тощо схожі в усіх людських суспільствах. Порушення справедливості всі відчувають однаково. Мало того, його відчувають навіть деякі тварини.

Цими прикладами я спробував показати природність почуття справедливості та штучність норм Добра і Зла для визначення бажаності або небажаності тих чи інших дій з погляду окремої людини.

Намагався звернути увагу на наявність у кожної людини індивідуального відчуття хорошого і поганого, правильного і неправильного, бажаного і небажаного, яке формується через призму її власного відчуття справедливості. І це особисте відчуття досить часто не збігається із суспільними нормами Добра і Зла.

Гармонія і прагнення до справедливості

Якщо почуття справедливості є природним почуттям для кожної людини, значить, воно від Творця. Виникає питання: «Чому саме це почуття, таке мінливе та індивідуальне, надане Творцем людині у якості терезів для оцінювання вчинків інших? Чому ними не можуть бути постійні та універсальні норми Добра і Зла?»

Мабуть, тому, що в мінливому світі земного Життя, у кожному окремому випадку, бажане і небажане, як для особистості, так і для Творця, може приймати зовсім різні значення. Загальна гармонія земного Життя і реалізація задумів Творця не повинні обмежуватися жодними непорушними правилами. Буває час збирати каміння, а буває час його розкидати.

Гармонія — це не завжди тиха гладь озера. Це і стрімкий рух води у струмку, і шторм на морі. Це не тільки відпочинок під пледом у кріслі біля каміна, а й важка праця на полі під палючим сонцем. Це не тільки медитація, а й активні дії.

Відчуття гармонійного існування для людини пов'язане з багатьма чинниками: з фізичним і психологічним здоров'ям, із задоволенням повсякденних потреб і бажань, а також з успішністю реалізації її життєвого призначення.

Почуття справедливості допомагає людині оцінювати дії інших особистостей як бажані або небажані для неї з урахуванням цих чинників. Тобто вчинки, які загрожують її здоров'ю, способу життя, задоволенню її потреб і бажань або перешкоджають її життєвим прагненням, вона сприймає як несправедливі щодо неї. Ті ж, які для неї бажані, вона здебільшого вважає справедливими.

До того ж, як ми знаємо, кожна людина формує індивідуальне уявлення про навколишній світ, тобто світогляд. Є в неї і власне бачення того, який вигляд цей світ повинен мати в ідеалі, тобто уявлення про гармонію в її світі. Усі вчинки, які порушують цю гармонію, людина сприймає як несправедливі. Вчинки, спрямовані на відновлення цієї гармонії, вона вважає справедливими.

Почуття справедливості дає змогу людині визначитися з союзниками і противниками у спільній діяльності. Вибір залежить від схожості або відмінності в особистих уявленнях про гармонію в процесі досягнення результату.

Утім, Творець наділив людей не тільки почуттям справедливості. Він наділив їх також і прагненням до справедливості, тобто бажанням відновити гармонію відповідно до власних уявлень людини про неї.

Як і всяке прагнення від Творця, воно є прагненням до ідеалу. У цьому випадку — до ідеалу гармонійного співіснування. Це дуже потужне прагнення. Воно може спонукати людину до найрадикальніших дій.

Саме під прапорами боротьби за справедливість змінюються суспільно-політичні системи, відбуваються реформи різних інститутів суспільства, пропонуються нові моделі розвитку і, що найцікавіше, змінюються суспільні норми Добра і Зла.

Саме прагнення до справедливості руйнує ті норми Добра і Зла, які не відповідають поточному стану розвитку суспільства. Новий етап розвитку — нові принципи гармонійного співіснування.

Добро і Зло продукт суспільства

Як же бути тоді з Добром і Злом? Із самого дитинства нам торочать, що життя — це постійна боротьба між силами Добра і Зла, що дуже важливо вибрати в цій боротьбі правильну сторону і що доля кожної людини залежить від цього вибору.

Хто ж визначає, що є Добро, а що є Зло, якщо вони такі неоднакові в різних культурах, суспільствах, групах, обставинах і до того ж змінюються час від часу? Відповідь проста — люди. Але не всі, а ті, кого ми називаємо владою чи лідерами громадської думки.

Вони стоять на чолі людських спільнот. А спільнота — це вже інший рівень взаємодії окремих особистостей. Заради переваг і користі, які приносить життя в соціумі, людині доводиться жертвувати чимось індивідуальним. Однією з таких жертв є власне почуття справедливості.

На жаль, для спільної діяльності індивідуальне почуття справедливості є доволі тонким інструментом. У цьому питанні людина досить егоїстична. Для більшості людей справедливість — це насамперед про нього особисто, потім про близьких, тоді про знайомих і так далі.

За цих обставин особам, які стоять на чолі людської спільноти, доводиться визначатися з бажаним і небажаним, правильним і неправильним, добрим і поганим, керуючись насамперед інтересами спільноти, а вже потім окремих її членів.

Суспільний договір під керівництвом владних осіб закріплює бажані та небажані норми поведінки у спільноті. Усе, що йде на користь громаді, позначається як Добро, а те, що йде їй на шкоду, стає Злом.

Для підвищення статусу заявляється, що ці правила суспільної та особистої поведінки встановлені богами і що вони є проявом вищої справедливості. Для порушників норм передбачаються покарання, для сумлінних виконавців — винагороди.

Концепція поділу на Добро і Зло — дуже зручний інструмент для організації життя людської спільноти, зокрема й для управління нею. На існуючі в суспільстві норми Добра і Зла досить легко лягають конструкції суспільних відносин, закони, системи покарань, винагород тощо. На них спираються рішення влади і ними ж виправдовуються її дії.

Але щоб норми Добра і Зла сприймалися суспільством, вони мають відповідати, бодай загалом, особистим уявленням про справедливість більшої частини членів цього суспільства.

Як ми вже зазначали, індивідуальне відчуття справедливості визначається особистим світоглядом людини. На формування світогляду, у свою чергу, впливає оточення людини та суспільство, у якому вона знаходиться.

Тому керуючись своїм розумінням суспільного блага, кожна влада намагається впливати на формування світогляду своїх підданих у такий спосіб, щоб її дії сприймалися як справедливі.

Вона бажає, щоб індивідуальне відчуття справедливості кожної людини збігалося з нормами Добра і Зла, визначеними владою. Для цього вона намагається в індивідуальний світогляд кожної людини вбудувати свою модель гармонійного суспільства з нібито справедливими суспільними відносинами, що базуються на її нормах Добра і Зла.

У прагненні об'єднати людей для спільної діяльності заради загальної користі немає нічого поганого. Людство — соціальний вид, і спільна діяльність є природною. Природним є виникнення спільних для всіх правил співіснування та взаємодії в соціумі, а також прагнення до їх дотримання всіма членами спільноти.

Бажано щоб ці правила були простими, універсальними та зрозумілими для більшості. Чіткий поділ на Добро і Зло якнайкраще підходить для цього. Він годиться як для простого племінного суспільства з його різноманітними табу, так і для сучасної держави з її товстенними кодексами законів.

Але, як і все людське, поділ на Добро і Зло багато в чому залежить від тих, хто адмініструє ці поняття, тобто від влади.

Представники влади — це, як правило, звичайні люди з усіма своїми слабкостями. У кожного своє особисте відчуття справедливості від Творця, яке може бути досить егоїстичним. І якщо загроза покарання від суспільства за порушення взятих на себе зобов'язань перед цим суспільством здається незначною, то індивідуальне розуміння справедливості такої людини бере гору над загальноприйнятими нормами Добра і Зла.

Норми перестають бути універсальними й обов'язковими для всіх. Це викликає в інших членів суспільства відчуття порушення справедливості і прагнення її відновити. Тоді в суспільстві можливі зрушення, які призводять до коригування норм Добра і Зла під більш справедливий формат з точки зору тих, хто ініціював ці зміни.

У деяких випадках до змін норм може призвести не моральна деградація влади, а невідповідність цих норм новим обставинам, у яких опинилося суспільство.

У цьому разі більшість членів суспільства почне відчувати дисгармонію між окремими нормами Добра і Зла і тими потребами, які виникли в суспільстві. Відчуватиметься несправедливість інститутів, побудованих на їхній основі.

За цих обставин влада має вчасно відреагувати на зміни суспільних настроїв і внести відповідні корективи в ці норми, щоб запобігти радикалізації суспільства.

«Яфігор» і суспільство

Згідно з «Яфігором», кожна людина є складовою частиною єдиного Людства і складовою частиною єдиного земного Життя. Призначення Людства — захист, розвиток і поширення земного Життя. Сенс життя людини — сприяти Людству в реалізації його призначення. Відповідно, без спільних дій більшості людей ніяк не обійтися. Тож не обійтися і без загальноприйнятих правил і норм.

Люди й самі відчувають потребу в суспільному житті. Воно важливе як для окремої людини, так і для всього Людства.

Разом з тим, кожна людина бажає жити у справедливому, з її точки зору, суспільстві. Вона вважає, що в такому суспільстві їй легше буде задовольнити свої потреби, бажання і реалізувати своє життєве призначення. У такому суспільстві більшість людей вона сприйматиме як однодумців, союзників, колег і помічників у реалізації як її особистих, так і загальнолюдських проектів. Вона очікує знайти в такому суспільстві відчуття загальної гармонії. Заради такого суспільства людина готова частково обмежити свій природний індивідуалізм.

Та чи можливо побудувати таке людське суспільство, яке б усі його члени вважали абсолютно справедливим і гармонійним? Я вважаю, що ні. Це було б всупереч людській природі.

Однакове почуття справедливості й гармонії може бути тільки в однаково запрограмованих автоматів. А гіпотетична побудова такого суспільства свідчила б про досягнення кінцевого результату в розвитку Людства як виду.

Ідеально справедливе і гармонійне суспільство не потребує змін і не має стимулів для розвитку. А це застій, який з часом може призвести до деградації. Усе, що тривалий час не змінюється, втрачає здатність адекватно реагувати на виклики реальності, що змінюється постійно. Для Життя застій несе загрозу. Прагнення до кращого, пошук нового, бажання самовдосконалюватися спонукають людей до розвитку, і обмежень у цьому прагненні бути не повинно.

Порівняно з розвитком інших живих видів, прогрес у розвитку Людства для Творця особливо важливий. Бо лише високорозвинена, техногенна цивілізація здатна забезпечити захист, розвиток і поширення земного Життя.

Історичний досвід Людства свідчить, що найкращий результат у цивілізаційному розвитку досягається завдяки злагодженій та ефективній співпраці вільних та вмотивованих індивідуумів. А це вимагає справедливих і гармонійних відносин між ними. (Більше на цю тему можна прочитати в есе Про свободу.)

Але також важливо, щоб ці відносини, залежно від обставин, могли набувати найефективнішої конфігурації для реалізації спільних проєктів.

Що мається на увазі? Якщо людина займається фермерством на власній землі, для неї справедливими будуть стосунки, коли ніхто не вказуватиме їй, як вести власне господарство. Якщо вона задіяна у великому проекті, для неї буде справедливим, якщо хтось даватиме їй вказівки у питаннях, які поза її компетенцією. Якщо вона у військовій структурі, то справедливим вважатиметься те, що хтось може розпоряджатися її життям.

Тому найкращим рішенням для Людства від Творця в такій ситуації вбачається створення індивідуальних прагнень до загального ідеалу гармонії та справедливості у суспільстві, а не універсальних правил ідеального існування.

Людям дається можливість, залежно від обставин, самим визначатися із суспільними відносинами і прагнення зробити їх кращими (гармонійнішими).

Це прагнення має стимулювати людей рухатися до ідеалу спільного існування, хоча кожен і уявляє його по-своєму. Як і кожен ідеал, він має залишатися недосяжним, вказуючи лише напрямок руху.

Прагнення загальної справедливості та гармонії стимулює людей (з їхньою індивідуальною справедливістю) знаходити найоптимальніші для наявної реальності моделі спільної взаємодії, а потім створювати під ці моделі загальні правила (норми Добра і Зла).

У пошуках справедливості: яким може бути суспільство майбутнього?

Люди впродовж усієї своєї історії мріяли про життя у справедливому і гармонійному суспільстві. Заради досягнення цього ідеалу відбулося не одне потрясіння історичного масштабу. На жаль, прикладів успішної побудови і процвітаючого існування таких суспільств я не пригадую. Сподіваюся, що це есе допоможе побачити можливі причини цього.

Але якщо побудова ідеально справедливого і гармонійного суспільства неможлива, а прагнення до цього в людей не зникає, то що заважає Людству поступово наближатися до нього? Мабуть, нічого, якщо краще розібратися з природою Добра, Зла і справедливості. Якщо поглянути на світ через альтернативні моделі світоустрою, такі, наприклад, як «Яфігор».

Люди очікують від майбутнього більшої справедливості в соціальній взаємодії. Дехто вважає, що наступні дві тисячі років людського розвитку, тобто ера Водолія, будуть пов'язані з науково-технічним прогресом, гуманізмом, справедливістю та об'єднанням Людства. Яким же чином можна уявити максимально справедливі відносини в суспільстві майбутнього, якщо людська природа залишиться незмінною?

Для моєї персональної відповіді на це запитання, я б використав аналогію з автомобільною дорогою. Уявімо людину в точці А, яка знаходиться на уявній дорозі життя. Людина визначилася зі своїм життєвим призначенням і обрала маршрут до уявної точки Б.

Вона має прагнення досягти своєї мети якнайшвидше й найефективніше. Але вона живе в суспільстві і має дотримуватися правил, що існують у ньому. У нашому випадку — чинних правил дорожнього руху.

Тепер уявімо, що на шляху до мети людину затримують: зупинки на пішохідних переходах і на перехрестях, обмеження швидкості на крутих поворотах, об'їзд ділянок з ремонтом дороги і велика кількість всіляких обмежувальних і заборонних знаків. Кожна додаткова затримка і кожне нове обмеження викликатимуть у людини відчуття несправедливості.

Тому на шляху до мети, керуючись власним почуттям справедливості, вона десь порушуватиме правила, десь буде їх вимушено дотримуватись, побоюючись покарання, а десь свідомо слідувати їм.

Тепер уявімо той самий маршрут, ті самі правила дорожнього руху і ту саму людину, яка рухається до своєї мети. Але там, де був наземний пішохідний перехід — зробили підземний. Де було звичайне перехрестя — зробили багаторівневу розв'язку. Де був крутий поворот — зробили плавний. Де був об'їзд — завершили ремонт. І більшу частину знаків прибрали через непотрібність.

Таким чином суспільство зробило для людини дорогу до мети безпечнішою, зручнішою і швидшою. І, о диво, умовної несправедливості для людини в цьому суспільстві стало менше.

Цим прикладом я спробував показати, що маючи одночасно: суспільні інтереси, які вимагають дотримання загальних правил, та індивідуальне відчуття справедливості окремого члена суспільства, можна поступово знімати суперечності, які існують між ними.

Тобто обмежень від суспільства для кожного його члена має ставати менше, а ті, що лишаються, мають відчуватися кожним, як справедливі та обов'язкові до виконання.

Підсумовуючи це есе, хочу ще раз звернути вашу увагу на такі думки:

• Справедливість від Творця, норми Добра і Зла від людей.

• Справедливість потрібна людині, принципи Добра і Зла — суспільству.

• Загальної для всіх справедливості не існує. Справедливість індивідуальна.

• Людина формує світогляд. Світогляд формує уявлення про гармонію. 

• Відчуття справедливості — це відчуття гармонії існування. 

• Прагнення справедливості — це прагнення відновити гармонію.

• Кожна людина керується власним відчуттям справедливості і робить вигляд, що поділяє мораль тієї сторони, від якої залежить.

• Добро і справедливість, зло і несправедливість — це не пари синонімів.

• Може бути законно, але несправедливо і навпаки.

• Хочеш зрозуміти людину — спробуй дізнатися, що вона вважає справедливим, а що ні.