У чому ж сенс призначення? В концепції «Яфігор» доволі часто можна зустріти цей термін. Він використовується як у контексті призначення Людства, так і в контексті призначення окремої особистості.
Для концепції це поняття дуже важливе, я б сказав — базове. Воно свідчить про те, що розвиток земного Життя, виникнення Людства і життя окремої людини не є випадковими процесами, а керуються сутністю, яка в концепції йменується Богом, або Творцем.
Ця сутність, яка по суті є самим земним Життям, керує еволюційними процесами. Саме вона визначається з призначенням кожного окремого живого виду, як складової частини свого єдиного організму.
Здебільшого це функції, пов'язані з підтриманням балансу у земному Житті, його розвитком (освоєння нових ніш у неорганічному світі Землі), адаптацією до планетарних умов, що змінюються тощо.
У цьому процесі Людство, як біологічний вид, перебуває в особливих умовах. Адже його призначення полягає: у захисті земного Життя від зовнішніх загроз, у сприянні його еволюційному розвитку й поширенню, у тому числі за межі нашої планети та сонячної системи. (Докладніше в есе «Про сенс життя».)
Щоб виконати своє призначення, Людству необхідно створити потужну техногенну цивілізацію, здатну як на дальні космічні польоти, так і на управління процесами планетарного й навіть зоряного масштабу. Саме на це і спрямований розвиток людського виду.
Створення космічних та планетарних технологій вимагає узгоджених зусиль багатьох тисяч, мільйонів або навіть мільярдів особистостей. Хтось має видобувати руду, хтось плавити метал, хтось робити механізми, а хтось усіх годувати, одягати, лікувати, навчати та й ще багато чого. Лише розвинене і самоорганізоване суспільство може впоратися з подібним викликом.
Для реалізації свого призначення Людству необхідні гнучкі суспільні структури та всі соціальні ролі, всі здібності й всі таланти, які можуть принести користь спільній справі. Шахтар не менш значущий для розвитку цивілізації, ніж інженер, науковець або космонавт.
Особливо важлива для соціуму збалансованість усіх ролей та достатня кількість представників кожної з них.
Самоорганізація суспільства для вирішення необхідних завдань — ось, мабуть, найцінніша якість Людства для земного Життя.
Особливо цінним є те, що кожна функціональна людська особистість може взяти на себе будь-яку роль, необхідну для суспільства. Це її потенція, яка може бути реалізована в будь-якому амплуа.
Ми маємо унікальну можливість спостерігати та вивчати життя багатьох земних видів, наділених Творцем (для когось Природою, еволюцією) функцією соціальної взаємодії. Варіантів такої взаємодії та побудови соціальних структур — безліч.
Існують рішення, коли ще до народження особини, їй призначається певна соціальна роль. Наприклад, терміти з'являються на світ або робочими особинами, або солдатами, або особинами з репродуктивними функціями. Чіткий розподіл за заздалегідь заданими ролями спостерігається також у мурах, бджіл та у деяких інших видах комах.
Водночас для ссавців та птахів, що живуть соціальними групами, є характерним розподіл за ролями з урахуванням певних критеріїв, що мають бути притаманні особині.
Такими критеріями можуть бути: досвід, агресивність, фізична сила, навіть розмір тіла (або якоїсь його частини) і ще багато чого.
В кожного живого виду, зазвичай, свій специфічний алгоритм побудови соціальної структури. У його основі лежить добір за одним із домінівних критеріїв.
Цей алгоритм є стабільним. Він незмінно повторюється в усіх популяціях виду з покоління в покоління. Алей навіть у таких випадках можуть виникати досить складні соціальні структури та ієрархічні відносини.
Результат добору майже завжди визначений наперед. Навряд чи ми коли-небудь побачимо найрозумнішого, але слабкого бика на чолі свого стада або найсильнішого, але недосвідченого слона на чолі свого сімейства.
І в цьому питанні люди кардинально відрізняються від інших живих видів. Людські соціальні структури й ролі в них — дуже гнучкі.
Вони можуть створюватися з урахуванням різних критеріїв, а також їхніх комбінацій. Базовими критеріями можуть бути: фізична сила, інтелект, агресивність, спритність, родинні зв'язки, матеріальне становище та багато іншого.
Проте і в людських спільнотах бувають випадки, коли наділення певною соціальною роллю відбувається одразу після народження дитини. Це так звані кастові, рабовласницькі, станові суспільства, правлячі династії тощо.
Алгоритмів побудови людських соціальних структур безліч: логічних й алогічних, традиційних і новаторських, постійних та тимчасових, з урахуванням місцевих особливостей та без них.
При цьому людські структури з різним порядком розподілу соціальних ролей цілком нормально можуть співіснувати на одній території в один і той самий час. А окрема людина може бути учасником кількох структур одночасно.
Усе перелічене вище є свідченням значного потенціалу Людства для самоорганізації у різних умовах існування, а також під різні завдання та місії.
І все ж, на мій погляд, найперспективнішими для технологічно розвиненої цивілізації виглядають такі моделі соціальних структур, де немає штучних обмежень, де кожна особистість має можливість претендувати на будь-яку роль у суспільстві.
Зрозуміло, що якість виконання цієї ролі може бути різною. Вона залежить від фізичних можливостей людини, її здібностей, таланту, освіти, досвіду тощо. Але, в будь-якому разі, нагода спробувати свої сили у доборі на роль воїна, хлібороба, інженера чи управлінця має бути в кожної людини.
Особливо це актуально для періодів активного розвитку людської цивілізації, коли нові соціальні структури, що стрімко виникають, терміново потребують значної кількості представників нових ролей, а структури й ролі, що мали попит у суспільстві впродовж століть, зникають зі сцени.
Люди впродовж усієї своєї історії досить непогано самоорганізовувалися й розподілялися за необхідними для суспільства ролями. Локальні дефіцити воїнів, моряків чи будівельників, можливо, й були, але це, як правило, не призводило до кризи суспільного ладу.
Однак поточний період розвитку Людства, з його науково-технічною революцією, вимагає якісно іншого рівня самоорганізації соціуму, коли кожній особистості може знадобитися оволодіти набагато більшою кількістю соціальних ролей, ніж це було раніше в історії Людства.
Яка ж природа цієї самоорганізації? Де знаходиться її джерело?
На мій погляд, це не рівень будь-якої людської структури, правителя або влади. Вони можуть лише гальмувати або прискорювати сам процес трансформації людської спільноти під нову реальність та нові завдання.
Це рівень базових програм Творця для нашого виду, які необхідні Людству для якісної реалізації свого призначення щодо земного Життя.
Можна припустити, що більшість процесів у земному Житті, як і в будь-якому складному організмі, є саморегульованими. У цьому разі й соціальна самоорганізація людей може бути таким процесом.
При виникненні необхідних умов, Творець запускає потрібний йому процес, а далі люди вже самостійно вибудовують свої структури під виконання необхідних завдань.
Яфігор стверджує, що сенс існування кожної людини полягає у служінні Людству, яке реалізує свою місію щодо всього земного Життя.
Отже, призначення кожної людини тісно пов'язане з цією місією, коли кожна людина, реалізуючи себе, працює й на загальне призначення Людства.
Людина народжується потенційно готовою до виконання будь-якої соціальної функції у людському суспільстві. Під час дорослішання вона стає здатною визначати, яка із соціальних ролей для неї більш придатна та одночасно подобається.
Беручи до уваги свої можливості, здібності, таланти та відгуки Душі, особистість спроможна знайти те саме місце в суспільстві, де вона, на її погляд, зможе принести йому найбільшу користь. І разом з тим — знайти особисту втіху.
На жаль, такі випадки, коли людина за покликом Душі та відповідно до своїх талантів й здібностей знайшла своє місце в соціумі, є радше винятками, ніж правилом. І ті, кому пощастило, відчувають себе щасливими. Вони отримують задоволення від життя і своєї реалізованості у ньому.
У більшості ж випадків людині важко знайти та посісти таке місце в соціумі, яке повністю б її задовольнило. Зовнішнє середовище встановлює свої правила гри й обмеження, які диктуються законами соціального устрою, фізичними й ресурсними чинниками та внутрішніми зобов'язаннями людини. (Докладніше в есе «Про свободу».)
Зміни у зовнішньому світі можуть вимагати того, щоб більшість тих, хто відчував потяг до землеробства, стали воїнами або будівельниками. Обов'язок перед родиною може змусити людину відмовитися від мрії стати кимось особливим. Так само брак здоров'я, соціального впливу чи необхідних ресурсів часто стають перешкодою для втілення бажаного призначення.
Досить часто суспільству не потрібно стільки професійних співаків, акторів та спортсменів, скільки існує охочих ними стати. У цьому разі конкуренція (відгук еволюції) вибере для соціуму найнеобхідніших (можливо, не завжди найкращих на чийсь погляд).
Ті, що залишилися поза відбором, почуватимуться нещасними та пригніченими доти, доки не знайдуть для себе інше призначення, яке здатне принести їм задоволення, а Людству і земному Життю користь.
Людина цілком здатна шляхом збору інформації, роздумів та аналізу душевних відчуттів керувати вибором свого призначення. (Докладніше в есе «Про Істину».)
Слушність вибору проявиться в радості від справи, якою вона займається, спокої совісті, відчутті гармонії з навколишнім світом та в усвідомленні реалізованості.
Для більшості людей життя без призначення втрачає свій сенс. Зазвичай ті, хто відчуває себе у житті «не у своїй тарілці», або ще не знайшли своє призначення, або не мають змоги реалізувати те, яке колись обрали.
Що ж слід зробити, щоб заповнити належним чином цю потребу у власній реалізованості та відчути себе потрібним для людей і земного Життя?
Насамперед визнати, що кожна людська особистість важлива для Людства та земного Життя й здатна принести йому користь.
Усвідомити, що в людському соціумі немає головних чи другорядних ролей. Ролі чиновника, хлібороба або актора однаково важливі й необхідні для розвитку Людства. У більшості випадків бути щасливим рибалкою набагато краще, ніж нещасним владикою держави.
Прояснити для себе, що призначення — це не обов'язково щось величне і таке, що запам'ятовується на століття. Повсякденне дарування людям настрою, виховання дітей, допомога нужденним, навіть особистісне самовдосконалення можуть стати гідним призначенням.
Кожна людина має самостійно визначитися, де вона, на її погляд, може принести найбільше користі Людству та земному Життю, отримавши при цьому задоволеність від власної реалізованості.
Докласти певних зусиль для реалізації свого призначення. Під лежачий камінь вода не тече!
Люди мають сприймати за норму, що своїм призначенням вони можуть керувати.
Навколишній світ постійно змінюється, зміни відбуваються у людських спільнотах, змінюється й сама людина. Такі зміни, зазвичай, вимагають освоєння нових ролей, а також переоцінки багатьох старих.
Тож кожна людина має бути готовою до того, що коли в неї виникне внутрішня потреба, вона може, цілком природно, перевизначити своє призначення.
Призначення унікальне, багатогранне й мінливе. Кожна людина у своє призначення може включати різноманітні цілі на різний проміжок часу, щось коригувати, щось додавати, а щось виключати. При цьому цілісність, повноту і терміни вона визначає також самостійно.
Пошук і вибір свого призначення, а якщо точніше — свого місця у земному Житті, дуже відповідальний процес для кожної особистості, особливо в молодому віці. Він багато в чому визначає, яким буде її земний шлях та внесок у добробут Людства і усього земного Життя.
На жаль, проблемі вибору свого призначення у земному Житті, як і завжди, приділяється недостатньо уваги: і з боку батьків, і з боку системи освіти, і з боку лідерів громадської думки.
В більшості випадків державні, релігійні та громадські структури, а також родичі вважають своїм обов'язком визначати за молодих людей, у чому має полягати їхнє призначення, керуючись, при цьому, власним розумінням та власними інтересами.
Натомість від них бажаними є лише мудрі поради та методичні рекомендації щодо вибору особистого життєвого шляху. Прийняття самостійного вибору молодої особистості та підтримка цього рішення, в разі потреби, — ось, що очікується від соціуму.
Щасливе життя окремої людини має бути в пріоритеті, і лише потім суспільні потреби у тому вигляді, як це уявляється окремим авторитетам та управлінцям.
Природна потреба в знаходженні свого найкращого місця в земному Житті та в людському соціумі проявляється у молоді в прагненні до вивчення нового, до подорожей, до життя у великих містах й навіть до авантюризму, тобто до всього того, що розширює обрії та надає нові можливості. І це треба сприймати як норму в земному існуванні.
Мені можуть заперечити, що хтось може обрати своїм життєвим призначенням те, що вважається аморальним, злочинним або неприйнятним у тому суспільстві, де він живе. Як бути в таких випадках?
Такі випадки були, є і будуть — це частина еволюційного різноманіття земного Життя. Без них ніяк.
Але при цьому слід враховувати, що поняття добра і зла індивідуальні для кожної людини. Вони і для суспільства можуть кардинально змінюватися залежно від обставин чи поточного етапу розвитку. Те, що кілька поколінь тому вважалося злом, може нині сприйматися як добро і навпаки. (Докладніше в есе «Про Добро, Зло та Справедливість».)
І все ж, саме відхилення від норми нерідко стають джерелом нових можливостей і шляхів розвитку для людського суспільства.
Звісно, я не закликаю спокійно спостерігати, як агресор тероризує свою жертву, тільки тому, що він у цьому вбачає своє життєве призначення.
Життя і призначення жертви мають для Людства і земного Життя не меншу вагу, ніж життя і призначення агресора, незалежно від їхнього соціального статусу.
Усі особистості мають рівне право на повний життєвий цикл у гідних для них умовах, право на реалізацію свого життєвого призначення, право на захист свого життя і всього того, що має для них цінність.
Люди можуть об'єднуватися у соціальні структури для того, щоб захищати спільно свої права або щоб делегувати частину своїх прав на захист лідерам, владі або державі.
Проте Творець дає можливість кожному грати у цьому житті за власними правилами, але й так само нести за це повну відповідальність.
Бажано тільки, щоб людина щиро й усвідомлено визначилася з цими правилами та дотримувалася їх.
На сторожі її домовленості з Творцем і самою собою стоять її совість та почуття справедливості.
Проте людина може змінювати ці правила на власний розсуд. І ці зміни будуть прийняті, якщо вони узгоджені з власною совістю та власним почуттям справедливості.
На шляху реалізації свого життєвого призначення кожна людина має право дотримуватися особистого кодексу поведінки та почуватися цілком щасливою, якщо її Душа спокійна.
І не важливо, що оточуючим вона у такому випадку може здаватися смішною, дивною, асоціальною або незрозумілою.
Але завжди слід пам'ятати, що особисте призначення людини та її поведінка для Творця нічим не кращі й не гірші за призначення та поведінку будь-якої іншої особистості.
Не варто також забувати і про соціальні структури, які мають своє бачення правильного і неправильного, доброго і поганого, корисного і шкідливого.
А втім — кожна людина і є капітаном своєї долі у морі земного Життя!