Про страх, надію та віру

Есе про страх, надію та віру

Живе хоче жити! У випадку з людиною — жити так, як вважається нею за правильне, щоб бути успішною.

Розуміння «успішності» індивідуальне в кожної особистості. Загалом це задоволення базових потреб, нагальних бажань та реалізація свого життєвого призначення. 

Згідно з концепцією «Яфігор» сенс життя людини полягає в реалізації її життєвого призначення, що пов'язане з місією Людства щодо захисту, розвитку та поширення земного Життя.

Свобода волі людини полягає у тому, що вона може самостійно визначатися зі своїм призначенням, прислухаючись до своєї Душі, з огляду на свої можливості, схильності та обставини, що склалися.

Для розвитку Людської цивілізації необхідна достатня кількість представників багатьох ролей: і хліборобів, і торговців, і воїнів, і вчених, а також фахівців усіх інших професій і покликань, які мають попит у людському суспільстві. Людині важливо знайти своє місце в Людстві!

Доти, доки особистість має потенціал для реалізації свого життєвого призначення, вона відчуватиме жагу до життя і страх залишитися нереалізованою. У такому випадку, страх смерті — це лише один з аспектів страху, який пов'язаний із нездатністю виконати своє життєве призначення.

У цьому есе ми не будемо зупинятися на життєвому призначенні, про це можна прочитати в есе про сенс життя, а торкнемося феноменів страху, надії та віри, які тісно пов'язані з життєвим призначенням.

Страх

У своїх попередніх есе я частково торкнувся такого феномену як прагнення. Були розглянуті прагнення: до свободи, істини, визнання, гармонії. Ці та більшість інших прагнень спрямовані на стимулювання особистості до створення нею необхідних умов задля найкращої реалізації її життєвого призначення.

Страх це щось відмінне від прагнення. Але це те, що здатне істотно вплинути на прагнення. Страх обмежує прагнення.

У цьому есе я пропоную розглядати страх, як один з найважливіших компонентів нашого біологічного програмного забезпечення — нашої Душі.

Згідно з концепцією «Яфігор», усе земне Життя — це єдиний організм зі свідомістю і волею, де кожен живий вид виконує свою, визначену Творцем, функцію, яка необхідна для цілого. Здебільшого — це забезпечення і підтримання балансу та гармонії в земному Житті.

Єдиний організм земного Життя потребує того, щоб достатня кількість особин певного виду продовжувала виконувати свої функції належним чином у довгостроковій перспективі. Отже, у них має бути стимул зберігати своє життя і свою функціональність. Таким стимулом є страх. Страх утримує життя від невиправданих ризиків, дає йому можливість зберегтися і продовжити своє існування для виконання покладених на нього функцій.

Страх за своє життя і свою функціональність допомагає зберегти для цілого достатню кількість повноцінних особин конкретного виду. Він здатен придушити страх, пов'язаний із нездатністю реалізувати свій потенціал.

Слід пам'ятати, що кожен живий організм — це симбіотичне співіснування великої кількості живих клітин і різних мікроорганізмів, об'єднаних спільним біологічним програмним забезпеченням — нашою Душею, які також хочуть продовжити своє існування. Саме вони можуть бути джерелом того страху, який ми називаємо неусвідомленим, первісним, тваринним.

Це саморегульоване програмне середовище, в якому взаємодіють різноманітні страхи: страх пов'язаний зі смертю, страх за своє здоров'я, страх за свою свободу, страх за небайдужих особистості живих істот, страх за ресурси, страх за невиправдані очікування та ще безліч інших страхів.

Ці страхи змушують людину замислитися над своїми подальшими діями, зважити всі «за» і «проти» та прийняти те рішення, яке людина вважає найбільш доцільним для своєї успішності у житті.

У найбільш критичних випадках це програмне середовище здатне блокувати свідоме «Я», передаючи управління тілом підсвідомим програмам Душі. І це все заради того, щоб вижити, продовжити виконання своїх функцій та мати можливість у майбутньому реалізувати своє життєве призначення.

Важливим є те, що страх у стресових ситуаціях провокує на ірраціональні вчинки. Ірраціональність дає набагато більше варіантів для розвитку подій, ніж раціональність. Це, зі свого боку, збільшує шанси на виживання або успішність хоч якоїсь частини популяції.

Страх — це наче запобіжний клапан, який, з одного боку, має підтримувати достатній рівень популяції для потреб цілого, з іншого — не перешкоджати виконанню покладених на неї функцій. Саме тому особистість може одночасно відчувати як страх за своє життя, так і страх перед нездатністю виконати своє призначення.

Тема страху, як важливого еволюційного програмного продукту, виглядає досить масштабною. І це не формат подібного есе. Тому пропоную перейти до наступного еволюційного програмного продукту, завдання якого — розблокувати обмеження, накладені страхом. Ми називаємо це — надією!

Надія

У цьому есе я не розглядаю надію (як і страх) через емоційний, психологічний, біологічний, хімічний та інші аспекти. Я її сприймаю як еволюційний програмний продукт, який здатний забезпечити необхідний для Творця ефект. А як він може бути реалізований у фізичній реальності, це вже окреме питання.

Будь-якого роду обмеження позначаються на ступені свободи особистості та на її здатності виконувати свої функції, а також реалізовувати своє призначення. Прагнення, зокрема до свободи, спонукають людину долати обмеження, що виникли. У цьому плані надія дає можливість людині впоратися з обмеженнями, які на неї накладає страх.

Вона, як і страх, має безліч граней. Це може бути надія на сприятливий результат якоїсь події, надія на те, що трапилося саме так, як потрібно для успішного майбутнього, надія, що небезпека перебільшена або минула, надія на допомогу від інших і ще багато-багато інших надій.

Надія дає можливість людині подолати страх і знову керуватися у своїх діях прагненнями. Страх при цьому не зникає повністю, але його потенціал зменшується. Він стає контрольованим. Існування в страху, без надії, мабуть, найгірший зі станів, який тільки може уявити собі людина.

Особливо важливо мати надію в питаннях, які стосуються життєвого призначення та можливості себе реалізувати. Відсутність надії в цих питаннях може призвести до втрати сенсу життя, з усіма наслідками, що звідси виникають.

Що ж потрібно для надії? Для надії потрібна інформація у вигляді знань або віри. Найчастіше це комбінація і знань, і віри.

Парашутист перед стрибком з літака відчуває страх за своє життя. Цей страх долається надією, що все буде добре. Надія базується на знаннях парашутиста про принципи роботи парашута, на досвіді попередніх стрибків, статистиці вдалих приземлень і вірі в те, що не станеться чогось позаштатного.

Така комбінація знань і віри дає йому можливість подолати природний страх за життя і стрибнути з літака. Тим самим зробивши ще один крок на своєму власному шляху до життєвої успішності.

Знання людини, в контексті цього есе, трактуються, як сукупність її власного досвіду, достовірної інформації, отриманої із зовнішнього світу та результатів її розумової діяльності.

Знання кожної людини індивідуальні та унікальні, водночас саме вони дають людині впевненість, що все відбуватиметься згідно з уявленим нею алгоритмом, тобто спрацюють причинно-наслідкові зв'язки, які є обов'язковими для реальності, в якій вона існує.

Віра охоплює простір, що перебуває поза впевненістю, поза визначеністю, де недостатньо досвіду, надійної інформації, готових рішень, де все може вирішити випадковий чинник.

Віра

Творець подбав про те, щоб нестача знань не стала непереборною перешкодою на шляху реалізації особистістю свого життєвого призначення.

Мабуть, кожна жива істота відчуває страх перед невивченим, невідомим, незвичайним і незрозумілим, тобто всім тим, що виходить за межі її знань. Подолати цей страх може тільки надія, що спирається на віру.

Чим сильнішою є залежність особистості від непрогнозованих дій або непередбачуваних обставин, тим частіше вона має покладатися на віру.

Віра може бути в будь-що: у щасливий випадок, у допомогу сторонніх сутностей, у власну вдачу, у досвід інших тощо.

Для дитинчат багатьох тварин, і для людських дітей зокрема, перші періоди життя повністю наповнені вірою, насамперед у своїх батьків та вихователів. Відсутність життєвого досвіду й необхідної для життєдіяльності інформації робить їх дуже вразливими в навколишньому середовищі.

У своїй спробі подолати страхи, що виникають, вони цілком покладаються на думки дорослих. Віра в авторитет старших дає їм надію та відчуття захищеності.

Серед людей чимало тих, хто прагне пронести це відчуття через усе своє життя. Не надто покладаючись на власний досвід, не прагнучи нової інформації та не особливо навантажуючи свій мозок, вони повністю погоджуються з думкою тих, кого вважають старшими. Тим самим перекладаючи на «старших» відповідальність за своє життя та отримуючи натомість затишне відчуття захищеності.

У світі, де людські знання досить обмежені, віра набуває особливого значення. В деяких випадках вона стає синонімом надії, особливо там, де знання недоступні.

Надія з опорою на одну тільки віру (можна сказати: сама чиста віра) цілком здатна подолати й страх смерті, і всі ті страхи, про які ми згадували вище. У деяких випадках навіть наявні знання для неї виявляються зайвими, а й деколи шкідливими.

Мало того, людина в змозі перетворити те, у що вона вірить, на свої знання. По суті перевести зі сфери можливого у сферу впевненості. Тим самим зробивши свою надію міцнішою. У такому разі вона може заявити: «Я не вірю, я знаю!»

Страх і надія супроводжують людину все її свідоме життя. Отримавши вплив на страхи та надії звичайної людини, можна досить легко маніпулювати її вчинками. Цим користуються як окремі люди, так і цілі владні структури.

Будь-яка влада використовує свої власні комбінації страхів та надій для керування людьми. Всяка владна структура прагне за собою закріпити право визначати, що є загрозою і хто є ворогом для їхньої спільноти. Водночас влада пропонує й готові рішення, які мають дати людям надію для послаблення цих страхів.

Переслідуючи свої інтереси, владні структури впливають і на знання: обмежуючи досвід, регулюючи доступ до інформації та впливаючи на мислення через систему освіти. Не забувають вони й про віру, намагаючись нав'язати людям, у що і як їм вірити.

Релігійні структури, що зацікавлені у своєму впливі на розуми людей, не є тут винятком. Більшість релігій працює зі страхами людей, насамперед зі страхами перед непізнаним, незрозумілим, незбагненним. Люди хочуть позбутися цих страхів і потребують надії. Релігії дають їм таку надію. А оскільки йдеться про непізнане, то для надії залишається лише віра. Релігії працюють із вірою.

Саме вона, на відміну від знань, може дати безмежну кількість рішень, що несуть надію. Це дуже зручно для тих, хто позбавлений необхідних знань, але потребує відповідей, щоб вчинити ту чи іншу дію на шляху до власної успішності. Це також зручно для тих, хто користується такою залежністю людини від віри.

Земне життя дуже динамічне, мінливе й часто непередбачуване. Воно постійно вимагає від особистості конкретних дій тут і зараз, що тягне за собою необхідність швидко визначатися зі своїми рішеннями.

Чим важливіший для особистості правильний вибір, тим сильніше її почуття страху. Якщо для подолання страху недостатньо знань і немає можливості їх своєчасно поповнити, то тоді саме від віри залежатиме, як вчинить та чи інша людина в певній ситуації.

У більшості випадків вибір дуальний, тобто: робити чи не робити, говорити чи не говорити, погоджуватися чи ні тощо.

Необхідність термінової та певної відповіді «Так» чи “Ні” у важливих життєвих ситуаціях, де відчувається нестача знань, автоматично підводить до питання: «Вірити чи не вірити?», на яке необхідно дати однозначну відповідь.

Віра в цьому сенсі відрізняється від внутрішньої довіри, яку ми розглядали в есе про Істину, коли аналізували оцінку інформації за параметрами правдивості, повноти та довіри.

Довіра може набувати різних значень на шкалі від «не вірю/не довіряю взагалі» до «вірю/довіряю абсолютно». Не зовсім достовірна інформація зменшує частку знань і збільшує частку віри в надії.

Довіра — аналогова, віра ж, у разі ухвалення рішення, — дискретна і вимагає відповіді або-або, без жодних проміжних значень. Це два різні аспекти одного поняття, що проявляється по-різному в різних ситуаціях.

Резюме

У кожної особистості, як у складової частини цілого (у випадку з людьми це Людство) в цілому (земне Життя), є певні функції й призначення.

Прагнення даються особистості для того, щоб вона створила найкращі умови для власної самореалізації в цьому Житті.

Страхи відповідають як за виконання функцій та призначення, так і за збереження для цілого достатньої кількості повноцінних особистостей виду/популяції в довгостроковій перспективі.

Страхи долаються надією, яка спирається на знання і віру.

Віра заповнює нестачу знань для зміцнення надії та розблокування обмежень, накладених страхом. Тим самим відновлюється функціональність особистості та її бажання виконати своє призначення.

І все це — складний біологічний програмний комплекс, завдання якого підтримувати для балансу земного Життя необхідну кількість функціонуючих особин конкретного виду та сприяти виконанню їхнього призначення в інтересах цього Життя.

У цьому есе не буде жодних рекомендацій чи порад щодо страхів, надії та віри. Есе пропонує поглянути на ці поняття через призму концепції «Яфігор» і замислитися.