Я Ф І Г О Р

Вступ

Вас уже чи ще цікавлять питання світоустрою? Такі як: «Чи є Бог?», «Який він?», «Як виник живий світ?», «Для чого існує Людство?» і подібні.

Мене вони почали цікавити ще у студентські роки. Я любив читати й читав багато. Звісно, у більшості випадків це була розважальна та науково-популярна література, але знаходився час і для серйозніших творів. 

Пам'ятаю славетні 1990-ті роки. У країни колишнього Радянського Союзу хлинув потік творів усіх видів і ґатунків з усього світу. Стало доступним все те, що стримувала радянська цензура, що було у вічному дефіциті або вважалось радянськими редакторами недостойним для людини — будівника комунізму.

Саме тоді я познайомився з творами багатьох філософів, езотериків, містиків, окультистів та богословів. Більшість з тих творів досі стоїть на моїх книжкових полицях.

Я витратив багато годин свого життя, вивчаючи ці твори, намагаючись знайти зерно істини, яке б мені допомогло зрозуміти світоустрій. Тоді мені здавалось, що я розумів сенс того, що хотів донести автор. Але виявляється, що зрозуміти ідею і гармонічно вбудувати її у свій світогляд — це зовсім різні речі.

Минули десятиріччя. До друкованих творів доєднався інтернет з його можливостями. Пошук продовжувався. Питання залишалися.

Але маємо людський мозок. Якщо в нього щось постійно завантажувати з обраних тем, з часом він починає видавати щось оброблене та синтезоване з цих питань.

Відповіді або ідеї приходять довільно. В мене це частіше відбувалося на пішій прогулянці. Головним у цей момент було схопити ідею за хвіст та записати її. Раніше блокнот, а в останній час смартфон допомагали мені з цим.

І так відбувалося роками. За цей час багато ідей виникало, розбудовувалося, а потім відкидалося іноді повністю, іноді частково. Та все ж таки дозріла одна цікава ідея для світогляду, якою я хочу поділитися.

Ідея про світоустрій. Хоч вона і торкається питань філософських та релігійних, у цьому творі ви не знайдете жодних цитат великих мислителів або посилань на наукові праці визначних вчених. Це твір для звичайної людини, яка шукає, від звичайної людини, яка знайшла щось цікаве. Тож і слова спробую добирати зрозумілі для більшості людей, хоча деяких пояснень не уникнути.

Ідея для світогляду про світоустрій називається «Яфігор». Що таке «Яфігор»? Це слово, яке я вигадав. Воно нічого не означає. Я не знайшов його у Гуглі. Можливо, це лайка якоюсь мовою. Але, на мій погляд, ця ідея заслуговує на особисте ім'я, й ім'я їй — «Яфігор»!

Світогляд

Розглянемо основні засади для світогляду, на яких базується «Яфігор». Почнемо з того, що у кожної особистості є своє уявлення про навколишній світ, тобто світогляд.

Під особистістю я розумію кожну живу істоту як окремий організм, що реагує на зміни навколишнього середовища, має свої вподобання, наміри та ухвалює самостійні рішення. Для мене кожний індивідуальний організм кожного живого виду на Землі є Особистістю.

Достатньо поглянути в досить потужний мікроскоп, щоб переконатися, що навіть найменші живі організми реагують на зміну середовища, намагаються уникнути зовнішньої загрози, ухвалюють самостійні рішення стосовно пошуку їжі або зручного притулку.

Що вже казати про домашніх улюбленців, яких більшість господарів сприймає свідомо як особистостей уже в людських категоріях.

Я не буду дискутувати стосовно загальновживаних термінів «особа», «особистість» і чому це має стосуватися лише людей. Також не буду розмірковувати, чи стане коли-небудь штучний інтелект Особистістю.

Скажу так, я не знайшов у мові більш відповідного терміна для живого організму, який «знає, що робить», ніж «Особистість».

Тож кожній особистості притаманне своє індивідуальне уявлення про навколишній світ, а саме світогляд.

Світогляд є визначальним чинником для існування кожної особистості, а саме для її виживання, задоволення потреб і виконання життєвого призначення.

Твердження банальне та зрозуміле. Маєш правильні уявлення про навколишній світ — більше шансів вижити, знайти «тепле містечко», виконати свою місію та дати нове життя.

Той, хто помиляється у своєму розумінні навколишнього світу, має, скоріш за все, не дуже успішне та продуктивне життя.

Від попереднього твердження переходимо до наступного: керуючись своїм світоглядом, кожна особистість прагне віднайти своє місце в навколишньому світі та діяти відповідно до особистого уявлення про правильне.

Це про причини та наслідки, які відбуваються з особистістю в реальному світі, через рішення, ухвалені під впливом власного світогляду.

Ще це про те, що «правильного» уявлення про навколишній світ недостатньо. Необхідно діями «вписати» себе в потрібне місце, в потрібний час і з необхідними ресурсами, тобто стати успішним.

У всіх це виходить по-різному, тому що кожна особистість формує свій власний світогляд і діє відповідно до цього. Тобто скільки особистостей, стільки й світоглядів.

Йдемо далі. Світогляд формується з власного досвіду, інформації, отриманої від інших особистостей, та результатів розумової діяльності.

Досвід та обсяг інформації стосовно конкретного об'єкта, процесу або події в кожної особистості свій. Результати розумової діяльності також індивідуальні.

Неможливість мати абсолютний досвід, абсолютну інформацію та прорахувати всі варіанти дій, призводить до того, що у власному світогляді особистість керується здебільшого своїми уявленнями або ідеями про конкретні речі, процеси та події. Тому ідеї й уявлення про одне й те саме у кожної особистості свої власні.

Навіть більше, стосовно одного й того самого особистість може мати кілька різних ідей. На прикладі людини це можна пояснити так. Припустимо, у світогляді окремої людини є загальна ідея собаки. Крім того, в неї також можуть бути присутні ідеї собаки як ласкавого домашнього улюбленця, або як грізного бійцівського пса, або як скаженої тварини.

Зустрівши на безлюдній вулиці собаку, ця людина буде самостійно вирішувати, яку з цих ідей взяти за основу для своїх подальших дій. У кожному окремому випадку вага кожної з тих ідей буде різною. 

Якщо досвід і результати розумової діяльності є власними і відносно надійними активами особистості, то інформація, отримана від інших, потребує верифікації.

Кожна особистість аналізує отриману від інших інформацію за індивідуальними шкалами правдивості та довіри, відповідно до своїх уявлень про істинність. (Тут можна ознайомитись з окремим есе на цю тему Про Істину ) 

Так, твердження про солоність води в океані сприймається більшістю людей з високим відсотком довіри, навіть якщо вони її ніколи не куштували, а твердження про існування Атлантиди — вже з меншим.

Це щось схоже на гру «вірю — не вірю», але з усіма відтінками: від «не вірю зовсім», «вірю, але трішки», «більше не вірю, ніж вірю» і так далі, аж до «вірю абсолютно».

Відповідно, ідеї, що виникли на основі такої інформації, будуть сприйматися особистістю по-різному.

Крім цього, для ідей важлива повнота інформації. Про щось інформації може бути досить багато, а про щось навпаки — дуже мало.

Таким чином, стає зрозумілим твердження: світогляд особистості — це сукупність її ідей, що мають для неї різний ступінь правдивості, довіри, а також інформаційної повноти.

До цього можна додати, що світогляд може мати емоційне забарвлення. Стосовно людей та деяких тварин можна достеменно сказати, що емоції мають вплив на їхні вчинки та сприйняття світу.

Іноді прояв емоцій витісняє досвід, наявну інформацію та підказки розуму. Маючи одну й ту саму ідею, але різне емоційне забарвлення, можна отримати різні результати. Навіть цвях людина заб'є в дошку по-різному у спокійному стані та у стані гніву.

Світогляд особистості динамічний, він постійно змінюється під впливом нового досвіду, нової інформації та нових висновків розумової діяльності.

Усе це призводить до виникнення нових ідей та змін у тих, що вже існують, як по суті, так і за шкалами правдивості, довіри та інформаційної повноти. Світогляд особистості — це як річка, у яку неможливо зайти двічі.

Наголосимо ще раз: світогляд кожної особистості є унікальним. Це окремий Всесвіт. У ньому відображається, переломлюється, доповнюється і постійно трансформується світ реальний, який сприймається особистістю.

Цей власний Всесвіт значною мірою збудований завдяки інформації, отриманої від інших особистостей, здебільшого того самого виду, що й сама особистість. Інформація може передаватися від старшого покоління молодшому, від досвідчених — новачкам, шляхом наслідування тощо.

Особливо важливим є обмін інформацією під час спільних дій. Спільні дії потребують синхронізації та зближення тих ідей, які потрібні в колективній діяльності.

Візьмемо за приклад групу мисливців, які разом вирушили на полювання. Ми розуміємо, що в них мають бути узгоджені ідеї стосовно об'єкта полювання: його звичок, поведінки, можливостей, слабких та сильних сторін. Лише така узгодженість ідей між мисливцями може забезпечити вдале полювання.

У людей взагалі значна частина світогляду вибудована на інформації, отриманій від інших людей. Більшість ідей навіть не пропускається через критичне мислення, а зразу вбудовується у світогляд. Це спричиняє схожість окремих ідей у різних особистостей.

Зафіксуємо цю думку: обмін інформацією між окремими особистостями спричиняє схожість окремих частин світогляду, особливо в питаннях, які потребують колективних дій.

Усе живе хоче жити. Причому жити добре і повноцінно. Тому у світогляді особистості пріоритетне місце посідають ідеї, пов'язані з життям та смертю. Це, ймовірно, характерно для всіх живих істот. Питання існування є одним із ключових у формуванні світогляду особистості.

Якщо особистість потребує взаємодії з іншими особистостями, щоб збільшити свої шанси на виживання та прийнятне існування, вона буде синхронізувати з ними ідеї свого світогляду стосовно цих питань. Цьому буде присвячений значний обсяг обміну інформацією між особистостями.

Досвід та інформація стосовно виживання та успішного життя є пріоритетними як для особистості, так і для якоїсь кількості особистостей, що створюють соціальну групу, а також для популяції та виду загалом.

Питання колективного існування потребує синхронізації світоглядів окремих особистостей у тій частині, що збільшує шанси на виживання та успішне існування колективу загалом.

Світоустрій

Людство — соціальний вид. Виживання, прийнятне існування та розвиток забезпечуються внаслідок колективних дій. Колективні дії — це також і обмін досвідом, інформацією та синхронізація ідей стосовно спільної діяльності.

Ідея світоустрою є однією з найважливіших для людської спільноти. Це ідея про те, як виник цей світ, як у ньому все влаштовано, які існують у ньому закони та правила, як треба поводитись, щоб бути в ньому успішним.

Для людської спільноти вкрай важливо, щоб її члени дотримувалися схожих ідей, пов'язаних із забезпеченням благополуччя цієї спільноти. Схоже уявлення про загальний добробут передбачає схоже уявлення про світоустрій і навпаки.

Формуючи ідею світоустрою, людям важливо визначитись з одним базовим питанням, а саме: «Чи є надприродні сили, які впливають на життя та добробут людей?».

В переважній більшості людських соціальних груп загальною нормою буде відповідь: «Так, є». Таким чином, виникає ідея Бога чи Богів як особистостей, які «знають, що роблять».

Далі вже йдуть технічні питання: «Як Боги виглядають?», «Де вони?», «Як вони впливають на реальний світ?», «Що треба зробити, щоб здобути їх прихильність?».

Кожна окрема популяція людей вибудовувала своє бачення взаємодії природного та надприродного, свої ритуали та методи спілкування з надприродним. Важко уявити ту кількість богів, духів та інших надприродних істот, з якими люди пов'язували свій добробут упродовж всієї своєї історії.

Питання щодо існування Бога залишаються актуальними й у наш час. Мені здається, що вони втрачають своє значення як фактор для виживання чи добробуту окремої соціальної групи, але залишаються важливими для окремої особистості.

Чому це так? Тому що в більшості громад сучасного суспільства толерантно ставляться до вірувань, ідей стосовно божественного або атеїзму своїх членів.

Обмін інформацією серед людей у глобальному (Земному) масштабі зумовлює виникнення цікавих симбіозів уявлень про божественне, яке особливо нікого не дивує.

У наш час світські держави та суспільства більше не пов'язують свій добробут та успішний розвиток з приписами й ритуалами якої б то не було релігії або з прихильністю окремих богів.

Однак, для окремої людини ідея Бога та світоустрою залишається, як і раніше, важливою. Її осмислення може допомогти людині закрити безліч питань особистісного характеру, пов'язаних з її існуванням, благополуччям та призначенням.

Допомогти людині розібратися в цих питаннях покликані різні релігії та духовно-філософські вчення, більшість з яких мають багату історію і своє унікальне уявлення про світоустрій.

Більшість сучасних релігій та вчень виникла тисячі років тому. Велика кількість найкращих мудреців минулого роз'яснювала та коментувала світоустрій, керуючись тими міфами, які були закладені в основу їх релігій та вчень. Вони прибирали або пояснювали суперечності, шліфували недоречності, пристосовували міфи до нових знань, які ставали доступні людству.

На сьогодні ми маємо велич багатовікових вчень, мільйони томів священних текстів та коментарів до них, тисячі духовних навчальних закладів та велику кількість вчених-богословів і духовних гуру. Водночас авторитет релігій і духовних шкіл як інститутів, що пояснюють світоустрій, поступово зменшується.

І головну причину я бачу в тому, що основні поняття або міфи, які лягли в основу цих релігій та шкіл, виникли десь у бронзовій добі людства або навіть раніше. Це уявлення про світоустрій ТИХ людей, що виник на базі ТИХ знань, які були їм ТОДІ доступні.

Відносно повільний розвиток цивілізацій до періоду науково-технічних революцій не викликав у більшості людей критичного ставлення до загальноприйнятого у громадах світоустрою. Наявні знання про навколишній світ та науково-технічні досягнення на той час не вступали в жорстку суперечність з базовими міфами.

Але за останні кілька століть людство зробило стрімкі кроки у своєму науково-технічному розвитку. Поняття про Небеса як місця існування Богів перейшло з реальної площини в алегоричну. Те саме відбулося і з Підземним царством. Знахідки кістяків динозаврів та пращурів людей ставлять під сумніви як терміни, так і процеси, що спричинили виникнення життя на Землі. І таких прикладів все більше й більше.

Розбіжностей між світоустроєм з базових міфів та тим, що ми спостерігаємо навкруги, вже безліч. Старі міфи стають нелогічними у світлі нових знань.

Проте більшість сучасних людей живе цілком комфортно з таким нелогічним уявленням про світоустрій. У своїх особистих світоглядах вони легко поєднують елементи різних базових міфів і наукових знань, створюючи індивідуальну картину світу. Кожен із них по-своєму уявляє світоустрій.

Навряд чи кого здивує професор-палеонтолог, який вважає себе суворим послідовником однієї з основних релігій, або космонавт з іконами. Людина може кожну неділю ходити на богослужіння, сповідатися та причащатися, а потім цілком серйозно розповідати про можливість реінкарнації душ та згадувати свої минулі життя або підгодовувати «духів», що живуть поруч.

Отже, ми маємо сучасні знання, сучасний технічний рівень, глобальний доступ до інформації та уявлення про світоустрій, яким вже тисячі років.

Деякі люди продовжують шукати «загублену Істину», яка, на їх погляд, була доступна їхнім величним пращурам у далекому минулому. Вони вважають, що якщо її знайти, то вона зможе все пояснити.

Це точно так? Дійсно наші пращури з кам'яної або бронзової доби мали кращі уявлення про світоустрій? Питання риторичне.

Однак є й такі люди, яким важко вписати старі ідеї про світоустрій у свій сучасний світогляд. Вони продовжують пошуки більш актуального уявлення про світоустрій.

Де ж тоді шукати відповідь на запитання: «А як же все влаштовано, хоча б на Землі, де ми живемо?». У релігіях, в науці чи у філософії?

З релігіями все зрозуміло. Вони залишаються з міфами багатовікової давнини, бо це їхня основа, зруйнувавши яку, можна погубити все віровчення.

А що каже наука? Наука досягла за останні сторіччя значних результатів. Вона значно розширила наші горизонти в уявленнях про навколишній світ.

Немає потреби детально порівнювати рівень знань сучасної людини з тим, що було доступне людям лише два або три століття тому — відмінність очевидна. Сьогоднішні відкриття і технології демонструють, наскільки далеко ми відійшли від колишніх уявлень про навколишній світ.

Стосовно світоустрою наука також намагається дати якісь відповіді. Досить лише згадати еволюційну теорію або теорію Великого вибуху, які значно вплинули на уявлення людства про походження життя і Всесвіту.

Водночас відповідь на запитання: «Чи є надприродні сили, які впливають на життя та добробут людей?» — залишається для людства відкритою з наукового погляду.

І такою вона, мабуть, буде завжди. Бо якщо наука береться за вивчення будь-якого явища, воно перестає бути надприродним. Воно стає частиною природного світу, підпорядкованого законам природи, і переходить у сферу наукових досліджень, зі своїми методами, експериментами та закономірностями.

Надприродне завжди буде ховатися в тіні питань людства, на які наука ще не дала відповідей. Для науки у світоустрої немає місця для надприродного, може бути місце тільки для ще не дослідженого.

Так воно поступово і відбувається. Ті практичні відповіді, які могла давати релігія упродовж багатьох століть для людей стосовно світоустрою, під впливом розвитку науки стають відповідями в алегоричній площині чи грубо притягуються до нових знань, а деякі взагалі залишаються без пояснень. При цьому релігія продовжує пов'язувати ці відповіді з базовими міфами, бо вони її основа.

Тож живемо зі світоустроями, де Бог сам по собі, а наука сама по собі. Але в людини залишається потреба як у науці, так і в Божественному. І бажано, щоб одне не суперечило іншому. Чи можливо це?

Здається, на це питання мала б відповісти філософія. Наче і не релігія, і не зовсім наука. Але що ми бачимо?

Ще в давнину філософія розділилася на два основні напрямки в питаннях світоустрою: матеріалізм та ідеалізм. Матеріалісти ґрунтують свої погляди на науковому підході, а ідеалісти — на релігійних і метафізичних уявленнях.

Спроби поєднати ці два підходи в єдиній теорії світоустрою не здобули великої популярності серед людства. Можливо, через складність інтеграції настільки різних світоглядів, або ж тому, що людство ще не було готове до їхнього синтезу.

На сьогодні більшість сучасних філософських напрямів «росте» зі старих філософських «горщиків». Щось з «давньогрецького горщика», щось з «ведичного горщика», щось з «давньокитайського горщика» тощо.

Більшість філософських ідей, понять та уявлень про світоустрій ще з ТИХ, давніх, часів і здебільшого пов'язані з релігійними уявленнями про світоустрій.

У філософії, як і в більшості релігій та духовних шкіл, є свої «незаперечні авторитети», і розвивати своє бачення окремих питань прийнято, відштовхуючись від їхніх поглядів. Мабуть, не так багато філософів, які б формували своє уявлення про світоустрій у «вільному ґрунті» і без префікса «нео-».

Я б сказав так: «У питаннях світоустрою філософія стоїть ближче до сучасності ніж релігія, але далі ніж наука». У філософії є свої «якорі» та «колії» у вигляді традиційних напрямів та шкіл.

Тож я не знайшов для свого особистого світогляду логічної ідеї світоустрою ні в релігіях, ні в науці, ні в філософії. Водночас багаторічні роздуми з цього питання дали цікавий результат.

Що я пропоную? Я пропоную ідею для світогляду про світоустрій, яка мені близька на цей час.

Я не вчений, не філософ, не належу до якоїсь релігійної конфесії. Я сучасна людина, яка з високим ступенем імовірності допускає існування Бога. Але в моєму світоустрої він зовсім не схожий на традиційних Богів.

Ця ідея Бога мені здається логічною, такою, що не суперечить сучасним науковим знанням, та такою, що дає сенс існування Людству.

Особистий світ

Але перед тим як перейти до самої ідеї світоустрою з іншим уявленням про Бога, я хочу ще раз повернутися до ідеї світогляду, а саме — до особистого світогляду кожної людини.

Я уявляю його собі планетою, яку людина пристосовує під свої потреби все своє життя. Це її особистий світ, який вона наповнює своїми ідеями істот, речей, процесів, подій, а також, за потреби, ідеями надприродних явищ та сутностей. Вона — Творець у своєму світі.

Вважаю, що більшість людей прагне зробити цей особистий світ цілісним і зрозумілим для себе. Через нього вони намагаються зрозуміти світ реальний, знайти своє місце в ньому та стати щасливим.

Планета світогляду велика, а життя коротке. Досвід та інформація — це будівельний матеріал, а розум — то інструмент для створення потрібних ідей. Чим більше «будівельного матеріалу» має людина, та чим досконаліший її «інструмент», тим більше вона може створити оригінальних та цікавих ідей для свого світогляду.

Але для цілісності власного світу цього буває недостатньо. Тому люди переймають ідеї від інших людей і вбудовують їх у свій світогляд. Кожен сам вирішує, що він візьме від іншого і в якій мірі, чи треба обробляти сторонню ідею «інструментом» свого розуму, чи залишити так, як вона є.

Світогляд маленької дитини значною мірою наповнений ідеями батьків та вихователів, але в процесі дорослішання її світогляд перебудовується, стаючи все більш самобутнім.

Унікальний особистий досвід та унікальна інформація, які отримує людина у своєму житті, оброблені унікальним розумом, створюють свої ідеї, які з часом заміщують запозичені. Найбільше своїх ідей в людини у тих сферах, якими вона цікавиться, яким приділяє найбільше свого часу та у яких вона вдосконалюється.

Я з великою пошаною ставлюся до тих людей, які зацікавились якоюсь конкретною ідеєю, зібрали «матеріал», налаштували «інструмент» і віддали частину свого життя на доведення цієї ідеї до витвору мистецтва. А потім поділилися цим з іншими людьми.

Такі особистості залишають свою частку у світоглядах інших людей. Це ті, кого ми називаємо вчителями, майстрами або професіоналами своєї справи. Будь то наука, творчість чи якесь ремесло.

Кожна людина, як Творець свого світогляду, дуже ревниво ставиться до намагань інших людей вказувати їй на те, що і як має бути в її особистому світі.

Від самого дитинства і впродовж усього життя оточення намагається нав'язати людині якісь шаблонні ідеї, які вона повинна вбудувати у свій світогляд.

Різні люди, різні спільноти, державні, політичні та релігійні інститути намагаються закріпити у світогляді людини своє бачення окремих ідей, пояснюючи це суспільним благом.

Людині навіть можуть погрожувати карами, якщо вона цього не зробить, або пообіцяти винагороду за згоду з нав'язаною ідеєю.

Можливо, тому значна кількість людей відчуває себе нещасними, бо доводиться або брехати щодо своїх поглядів, або конфліктувати за свої ідеї, або замикати свій внутрішній світ від інших.

Мені подобається модель вільного обміну ідеями на кшталт: «Розгляньте цю ідею. Вона може бути корисною та цікавою для вас. Якщо сподобається, можете вбудувати її у свій світогляд такою, як вона є або трансформувати її під своє бачення.» Такий підхід поважає свободу кожної людини як Творця власного світогляду.

І мені не подобаються моделі нав'язування ідей, щось на зразок: «Ця ідея є абсолютно правильною. Ніякі сумніви не беруться до уваги. Якщо будете вважати інакше — пошкодуєте.»

Я хочу, щоб люди поважали світогляди інших людей як унікальні світи. Щоб вони обмінювалися ідеями, а не нав'язували їх. Щоб вони узгоджували особисті ідеї як спільну норму, лише в тих питаннях, які потребують колективних дій або рішень.

Ідея для світогляду «Яфігор» — це лише ідея з мого особистого світогляду, яка мені здається доречною та цікавою на цей час.

Я хочу нею поділитися з іншими людьми та сказати: «Погляньте, яким цікавим може бути світоустрій, якщо на нього подивитись під іншим кутом. Яким чином може бути все живе на Землі пов'язане одне з одним. Та у чому може бути сенс існування Людства!». (На цю тему є окреме есе Про сенс життя  )

Міф

В «Яфігорі» присутня ідея Бога. Там де Бог, там має бути Міф. Люди люблять міфи. В міфах все просто, зрозуміло, цікаво і навіть іноді логічно. Вони добре запам'ятовуються і не треба нікому нічого доводити, бо це не наукова теорія. Отже, почнемо з Міфу.

• Спочатку був Космос. Як він виник — то інший Міф.

• У Космосі було Сонце і була планета Земля.

• Одного разу на Землі з'явилося Життя. Як воно з'явилося? Можливо, колись це стане відомо.

• Живе хотіло жити й почало пристосовуватися до нової домівки.

• Інструментом пристосування стала еволюція.

• Живе завдяки еволюції стало різноманітним і почало розповсюджуватися по Землі.

• Все Живе, маючи спільне походження, залишалося взаємопов'язаним і на якомусь етапі почало усвідомлювати себе як особистість.

• Так з'явився Бог.

• Коли це відбулося? Можливо, колись це стане відомо.

• Бог, усвідомлюючи себе, почав впливати на еволюцію. Вона стала інструментом його самореалізації та виконання задумів.

• Все Живе — це єдиний організм Бога.

• Життя, еволюція, Бог — це одне і те саме.

• Бог пристосовується до Землі, а Землю пристосовує до Життя.

• Життя хоче жити та дати нове Життя.

• Але залишаються зовнішні загрози Життю. Це загрози космічного масштабу. Вони можуть зашкодити Життю на Землі та навіть знищити його.

• Бог і всемогутній, і вразливий одночасно.

• Шляхом еволюції та згідно зі своїм задумом Бог створив, як частину себе, вид живого, що може захистити Життя на Землі від зовнішніх загроз та сприяти його поширенню.

• Цей вид — Людство!

Можливо, цей Міф занадто короткий і не такий цікавий, як ТІ — давні Міфи. Але він простий, зрозумілий, досить логічний і дає уявлення про розвиток Живого на Землі, особу Бога та причину появи Людства.

Він не суперечить сучасним науковим теоріям виникнення життя на Землі, а також задовольнить тих, хто каже: «Подивіться, яка гармонія в природі, як усе взаємопов'язане, які складні організми та процеси в живому світі — не може все це бути результатом «сліпої» еволюції». Міф про те, що еволюція — не «сліпа», а Людство — не випадкове.

Цей Міф не дає відповіді на такі питання: «Як виник Всесвіт з планетами, зірками та галактиками?» або «Як саме зародилося перше життя?». Але він дає уявлення про Бога, який створив живі види та Людство. Погодьтесь, це — вже немало!

Є трохи незвичним уявляти, що Бог — це все живе на Землі. Що всі живі істоти — це єдиний організм Бога. Що його «тіло» еволюціонувало за мільярди років з першої праклітини в сучасне розмаїття Живого.

Але погляньте навкруги, погляньте на себе. Організм людини за дев'ять місяців «еволюції», з однієї заплідненої клітини перетворюється на функціональну особистість. В дорослому віці ця особистість складається з десятків трильйонів живих клітин, що взаємодіють у дивовижній гармонії, як одне ціле.

Є вираз «за образом та подобою Божою». Він з іншої історії, але для цього Міфу підходить найкраще. Бо все живе на Землі повторює Бога у своєму розвитку, а саме: від однієї клітини до цілісного організму.

Як всі клітини людського організму, наче такі різні, залишаються пов’язаними, бо всі мають спільне походження від однієї заплідненої клітини, так і все Живе на Землі пов’язане, бо має походження від однієї праклітини. Не забувайте, що організму Бога — мільярди років.

Як усе Живе може бути пов'язане між собою, спробуємо розглянути в наступних розділах. І допоможуть нам у цьому розібратися наші сучасні знання, а не уявлення наших давніх пращурів.

Бог і Людство

Більшість міфів про світоустрій, відомих нам з дитинства, стверджує: що Людство цілком залежить від Бога чи Богів, що Боги вічні, а їхні задуми недоступні розумінню смертних, що люди мають шанувати Богів та виконувати їхні настанови.

Люди здебільшого уявляють Богів як надлюдей з необмеженими можливостями. Вони наділяють їх людськими якостями, емоціями та можливістю спілкування з обраними представниками Людства.

Вони завжди поряд, все бачать та про все знають. Тим не менш, реальний світ і світ божественний — це зовсім різні світи в людському уявленні. Земля — для живих істот, Небеса — для Богів.

Слід зауважити, що у деяких філософів було відчуття єдності усього живого та божественного, навіть єдності Всесвіту. І були спроби об'єднати божественне та природне в єдину сутність.

Але такі спроби виявлялися занадто важкими для сприйняття звичайної людини та ставали у кращому випадку розумовими вправами для окремих інтелектуалів.

Якщо підсумувати уявлення більшості людей про взаємодію Богів з Людством, можна виділити кілька загальних рис: 

• Людство це «іграшка» в руках Богів;

• Боги настільки могутні, що не потребують участі Людства у своїх справах (хіба що тільки в інтригах проти інших Богів);

• Боги наділені людськими емоціями, бажаннями іноді недоліками;

• Боги або їхні «посланці» можуть спілкуватися з окремими людьми, як особистість з особистістю;

• Боги можуть впливати на долю конкретної людини, в кожну мить її життя;

• від Богів залежить добробут окремої людини, спільноти або цілого народу, вони карають та нагороджують.

«Яфігор» пропонує уявити іншого Бога, завдяки якому з'явилося та існує Людство. Який же він?

У реальному світі все живе на Землі — це єдиний організм Бога. І виглядає він не як людина, а як тоненька «плівка» живого на поверхні Землі. Жива «пліснява», якщо дивитися з Космосу. І Людство з його спорудами — це малесенькі вкраплення у цій «плісняві».

Якщо слово «пліснява» здається вам образливим, підберіть інше — наприклад, «живий килим» або будь-яке інше відповідне визначення.

Особисто для мене у цьому слові немає нічого образливого: це теж частина Життя, яка існувала ще задовго до появи Людства. Ця форма Життя по-своєму прекрасна та гармонійна, особливо якщо на неї подивитися в потужний мікроскоп. Також у мене є відчуття, що у наш час ці стародавні створіння приносять Богові, як єдиному земному організму, набагато більше користі, ніж Людство.

Є термін «біос», що означає сукупність усіх організмів, які населяють Землю. Є поняття «біосфера», яке визначає межі у просторі, де може існувати біос. Отже якщо говорити простими словами, то наш Бог — це Біос, який мешкає у Біосфері і є цілісною особистістю зі свідомістю та волею.

Зовні він, мабуть, не справляє належного враження. Особливо якщо порівнювати його з яскравими образами Богів з інших міфів, які здатні буквально «засліплювати» одним тільки своїм виглядом. Однак жива Земля, з її природним розмаїттям і гармонією, по-своєму прекрасна. Бог прекрасний у своїй багатоликості, вираженій у багатстві живої природи.

З тим, як фізично виглядає Бог, ми розібралися. Тепер виникає інше питання: як Бог сприймає Людство та інші живі види?

«Яфігор» визнає, що це цілісна особистість. Тож вона має якимось чином взаємодіяти з усіма іншими особистостями, що формують її єдиний організм.

Для спрощеного пояснення такої взаємодії візьмемо за приклад звичайну людину. Вона — особистість. Яким же чином вона взаємодіє з трильйонами своїх живих клітин, які об'єднані в органи, тканини, системи, що постійно функціонують та забезпечують її існування?

Звісно, людина може допомогти якомусь органу ліками, хірургічним втручанням або забезпеченням сприятливих умов. Також людина свідомо чи несвідомо здатна завдати шкоди своєму організму та навіть вбити його.

Але, погодьтесь, це не діалог між людиною та печінкою або між людиною та окремими лейкоцитами як особистостями. Це зовсім різні системи комунікації та взаємодії, що мають власну автономність.

Разом з тим усі ці трильйони клітин і є людина. Не буде їх, не будуть вони живими та функціональними — не буде людини.

Для багатьох людей важливими є питання про ставлення Бога до людей на кшталт: «Чи любить мене Бог?», «Чи любить Бог Людство?» та «У чому проявляється та любов?».

А тепер спитайте себе: «Чи любите ви своє тіло, свій організм, свої органи та кожну клітину?», «Чи любите ви себе як сукупність Живого?».

Це не звична нам любов Творця до своїх творінь, про яку розповідають давні Міфи. Це не любов доброго, але справедливого батька (або матері) до своєї дитини. Це не любов між чоловіком та жінкою. Це навіть не любов до всього живого, як співчуття до його страждань.

Це — любов до всього живого, як до себе самого! І ні, це не «нарциссизм». Бог у «Яфігорі» сприймає Людство як частину себе.

Чи має Бог вплив на живі організми, на Людство, на окрему людину?

Раніше ми визначились, що особистість — це той, хто знає, що робить. Якщо Бог особистість, то він має свої прагнення та наміри стосовно себе і відповідно стосовно всього живого як складових свого організму.

Який же в нього є інструмент для досягнення своїх цілей і як він може впливати на реальність, у якій існує? Одним з таких інструментів, згідно з ідеєю «Яфігор», є еволюція.

Спробуймо уявити живий організм, який колись, дуже давно, усвідомив себе особистістю. Але особистістю, яка не може рухатись, яка не має: а ні чіткого тіла, а ні кінцівок, а ні змоги пристосовувати під себе «мінеральний» світ. В неї була лише можливість наповнювати собою цю планету та впливати на еволюційний процес.

Шляхом еволюції вона з себе утворювала нові види та пристосовувала їх до різних умов існування. Окремі види ставали середовищем для існування або джерелом енергії для інших. Створювались харчові ланцюжки та симбіози. Види, які не відповідали задуму, припиняли своє існування.

Величезне видове різноманіття та баланс у живому світі впродовж сотень мільйонів років свідчать про величезний розумовий потенціал цієї особистості. Ця особистість і є Бог для усього живого на Землі.

Один із методів його впливу на цей світ — це причетність до появи живих організмів із новими якостями. Це усвідомлене внесення певних змін у ДНК живої істоти, щоб через покоління досягти бажаного результату у її нащадків. Робота може тривати тисячі й навіть мільйони років, що для особистості з віком, який можна співставити з віком Землі, цілком природно.

Бога можна порівняти з дослідником-селекціонером. В нього є початковий матеріал, задум, інструмент та можливість експериментувати.

Об'єктом експерименту може бути або цілий вид, або якась його популяція, що потребує пристосування до нових умов існування, або розвинення в ній окремих якостей.

Люди займаються селекційною роботою тисячоліттями, і нам ця тема знайома. В селекційній роботі головне — отримати нові сорти рослин чи породи тварин з необхідними для селекціонера якостями. Вони мають бути здатні існувати у визначених селекціонером умовах та самостійно відтворюватися зі здобутими якостями у наступних поколіннях.

Тут не має бути вподобань до окремих особистостей, тільки жорсткий відбір. Особистості з необхідними якостями виживають та дають потомство. В кого немає тих якостей — вибраковуються. І так знову й знову до досягнення потрібного результату або до визнання селекціонером такого експерименту невдалим.

У випадку з земним Богом це — природний добір. Отже, Людство — це один з експериментів Творця на шляху реалізації його задумів.

Сумно це визнавати, але Бог чудово справлявся з балансом Живого на Землі й без Людства. Планета була прекрасна у своїй гармонійності, збалансованості та різноманітті Живого.

Навіщо Богові стало потрібне Людство? Цей вид, який у своїй ресурсній прожерливості перевершив усі інші види та, судячи з усього, не знає у цьому меж. Чому Бог готовий жертвувати цілими видами та порушенням балансу Живого на Землі заради цього виду?

Що є в людині такого, чого немає в інших живих істотах? Що робить Людство настільки важливою частиною задуму Бога?

Я вважаю, що Богові потрібен вид з достатніми розумовими здібностями, індивіди якого здатні об'єднуватися для досягнення загальної мети, та який може створювати знаряддя праці (інструменти) для значного впливу на «мінеральний» світ. Богу потрібні «руки»!

І заради цього він готовий йти на значні ресурсні витрати. Він жертвує частинами свого «тіла» — знищеними Людством видами, і своєю «кров'ю» — чистою водою, що життєво важлива для всього Живого. Він також змушений миритися з постійними порушеннями балансу у живій природі, що спричиняються людською діяльністю.

Навіщо Богові «руки»? Щоб захистити себе. Живе хоче жити. У якийсь момент Бог усвідомив, що Життя вразливе перед загрозами космічного масштабу.

Можливо, це усвідомлення сталося після падіння величезного астероїда, що стало причиною зникнення значної частини Живого на Землі. Можливо, це сталося після виверження мега-вулкана, попіл від якого закрив Сонце на значний час, що також погано позначилося на всьому Живому. Можливо, Земля була під загрозою атаки іншого Життя. Що б там не було, але навіть гіганти з епохи динозаврів не могли зарадити Творцеві в його протистоянні з викликами подібного масштабу.

Можливо, Людство — це той вид, на який Бог зробив ставку для подолання цих проблем. Людство за доволі незначний еволюційний термін зробило значний крок від одного з видів серед приматів до цивілізації, яка вийшла у космос.

Людство вже зараз здатне, хоч і не повною мірою, захистити Землю від небезпечних космічних об'єктів, допомогти Живому в його протистоянні з неживою природою в районах з несприятливими кліматичними умовами, полегшити для Життя наслідки стихійних лих, зберегти види, які перебувають на межі вимирання і навіть відродити ті, що Людство вже знищило.

З кожним роком можливості людей у цих галузях тільки зростають. Можливо, у майбутньому люди зможуть контролювати землетруси, виверження вулканів та інші стихійні катаклізми. Потенціал Людства величезний. Бог дійсно створив потужні «руки», здатні як захистити його, так і знищити.

На жаль, Людство поки що не усвідомило свого призначення для земного Життя. Саме тому люди часто губляться в пошуках сенсу свого існування. Старі міфи про всемогутність богів заважають їм повірити у свої сили й у своє призначення, а наука скептично ставиться до існування Творця, якому підпорядковане земне Життя і якому потрібна допомога.

Чим вищий у Людства науково-технічний потенціал і чим менше воно здатне себе контролювати, тим більша загроза для всього Живого на Землі, тобто для Бога.

Може так статися, що на якомусь етапі Творець дійде висновку, що загроза від Людства для його існування занадто висока, що експеримент був невдалий і потрібні радикальні дії.

Це цілком логічно. Хоч би як людина не цінувала своє тіло, вона вимушено погоджується і на ампутацію кінцівки, що відмирає, і на видалення невиліковно хворого внутрішнього органу, і на жорстку терапію. Вона готова на багато що, щоб зберегти себе як особистість і продовжити своє життя.

Боюся, щоб Людство не стало «раковою пухлиною» для Бога. Бо що тоді буде з людьми? Думаю, що в Особистості з досвідом у сотні мільйонів років і впливом на все живе є відповідь на це питання. І ця відповідь нам може не сподобатися.

Шляхи

Людство вже занадто потужне, щоб наробити багато непоправної шкоди Живому. Водночас воно ще не усвідомило своєї місії — захисту Життя на Землі. Тобто зараз люди становлять найбільшу загрозу для Бога за весь час свого існування, і ця загроза постійно зростає.

На якомусь етапі Творець має прийняти рішення стосовно долі нашого виду. Що ж робити Людству, щоб уникнути сумної долі Земної цивілізації, яка вимерла?

Я вважаю, що для виживання й процвітання людям необхідно сприйняти як досить важливі наступні ідеї:

• Всі живі види на Землі — єдиний, пов'язаний між собою організм Бога.

• Людина — не цар природи, Людство — не панівний вид, а лише частина єдиного земного Життя.

• Бог вразливий перед загрозами космічного масштабу і потребує допомоги.

• Людство — трансформована частина Бога для виконання місій по захисту, розвитку та поширенню Життя.

Якщо прийняти за основу ці прості ідеї, то стає зрозумілим в який бік треба рухатися Людству. Тоді в людей з'являється сенс існування і достойне призначення.

Напрямів реалізації місій щодо захисту, розвитку та поширення Життя може бути кілька. Деякі з них я уявляю наступним чином.

Перший напрям можна умовно назвати «Ельфійським». Його ідея полягає в наступному: основна загроза Життю — в нас самих. Маємо жити в гармонії з усім живим як частини єдиного цілого. Земля — наша домівка, тут наш Бог, а ми Його частинка.

Згідно з цією ідеєю люди мають усвідомити, що зараз саме вони чинять найбільшу шкоду всьому живому на Землі і собі, у тому числі.

Ще не пізно почати процес очищення Землі від наслідків негативної діяльності Людства, поступово повертати довкілля у природний стан речей.

Вже зараз необхідно використовувати всі новітні досягнення науково-технічного прогресу для мінімізації шкоди, яку продовжує завдавати природі Людство, аж до повного її виключення.

З кожним роком все більше і більше людей, свідомо чи підсвідомо, відчувають потребу щось робити в цьому напрямку. Ще сто років тому важко було навіть уявити існування впливових партій та об'єднань людей, які б своєю метою ставили захист довкілля від шкідливої діяльності Людства. Сьогодні це реальність. Прихильникам цих партій та об'єднань може стати близьким «Ельфійський» напрям розвитку Людства.

Уявімо собі майбутнє, в якому людська родина живе в автономному, екологічно безпечному житловому модулі, який можна без проблем швидко перемістити в будь-який куточок Землі за бажанням. Де людина на індивідуальному засобі пересування, що не шкодить довкіллю, за лічені хвилини може дістатися бажаного місця для зустрічі, дозвілля або роботи.

Де відпадає потреба в містах, як у середовищі для проживання, праці та навчання. Де Земля виглядає як буяння Живого в його природному вигляді, з окремими, мінімально необхідними, роботизованими промисловими зонами, зонами дозвілля та вкрапленнями мобільних житлових модулів.

У цьому майбутньому люди живуть у гармонії з Живим, намагаються зрозуміти задуми Творця і не втручаються в еволюційний процес. Вони обережно сприяють Живому в його протистоянні з «неживим» (пожежі, повені, виверження вулканів та інші стихійні лиха) і керуються правилом «не нашкодь Живому», перед тим як зробити наступний крок у своєму розвитку.

Це достойний шлях для тієї частини Людства, яка вважає, що ймовірність катастрофічного впливу на Життя від загроз космічного масштабу є менш небезпечною порівняно з тією шкодою, яку може завдати Живому Людство.

Однак я впевнений, що знайдеться чимало людей, схильних до більш песимістичної оцінки ймовірності катастрофічних наслідків для Живого внаслідок: техногенних аварій, кліматичних катаклізмів, неконтрольованих процесів, що протікають у надрах Землі або на Сонці, а також загроз від інших космічних об'єктів або іншого (не Земного) Життя.

Такі люди можуть дотримуватися думки про те, що Людство ще не є достатньо розвинутим, щоб впливати на процеси, які відбуваються у надрах нашої планети чи на Сонці. Що воно ще не може знищувати чи відхиляти значні космічні об'єкти, які можуть зіткнутися з нашою планетою. Що Людство ще не володіє необхідною інформацією про інші форми Життя у Космосі, їхню потенційну небезпеку та методи як їм протидіяти.

Що ж тоді ми можемо зробити, щоб якось захистити наше Живе з тими ресурсами, що є в Людства на цей час? Можливий вихід — будівництво притулків у товщах землі та океану, які б стали прихистком на час катастрофи не тільки для людей, а й для більшості живих видів. Можливо, ці заходи допоможуть Живому відновитись на поверхні Землі після катастрофи.

Такий напрям можна умовно назвати «Гномським». Він є логічним і зрозумілим. Його основна ідея полягає в наступному: найбільша загроза земному Життю криється в катаклізмах космічного масштабу. Завдання Людства — створити умови для збереження Життя під час таких катастроф і забезпечити його відродження на поверхні планети в подальшому.

Тепер уявімо цілком автономні, захищені від катаклізмів на поверхні, підземні або підводні простори, що здатні забезпечити достойне життя Людству та бути притулком для більшості живих видів на десятки чи сотні років.

Це мають бути стійкі біологічні системи, здатні до саморегуляції та самовідновлення. Тут може зберігатися весь біологічний матеріал, необхідний для відновлення Життя на поверхні планети після катаклізму. Це досить популярна тема «Ковчега», але в більш глобальному масштабі.

Зверніть увагу, що «Ельфійський» та «Гномський» напрями розвитку Людства можуть і повинні доповнювати один одного, йти паралельно, взаємозбагачуватись, бо мають спільну мету — забезпечити захист, розвиток та відновлення Життя (Бога).

А зараз у дует «Ельфійського» та «Гномського» напрямів вплетемо нитку «Космічного» напряму. Його ідею можна викласти так: Космос наше майбутнє. Поширимо і збережемо Життя, знайшовши для нього інші світи. Виявимо космічні загрози якомога раніше і будемо їм протидіяти поза Землею.

Мені здається, що ідея досить зрозуміла. Вона висвітлена в багатьох науково-фантастичних творах і, мабуть, знайде багато прихильників серед Людства.

Маючи надійний тил у вигляді здорового Життя на Землі та притулків на випадок невідворотних катастроф, Людство, як невід'ємна частина єдиного Бога, має розпочати вивчення простору за межами Землі.

Живе хоче жити та дати нове Життя. І Бог як особистість цілком усвідомлено може прагнути розширити свій світогляд за межі Землі. Адже це може допомогти йому своєчасно відреагувати на зовнішні загрози, зробити комфортнішим існування Живого на Землі та поширити Життя на інші частини Космосу. І Людство, як трансформована частина Творця, має сприяти йому в цьому.

Домалюємо нашу картину світлого майбутнього. Уявімо прекрасну живу Землю, де Життя формується згідно з задумами Творця, де є притулки для Живого на випадок катастроф космічного масштабу, де Людство перебуває в гармонії з Живим і у своїй діяльності керується принципом «не зашкодь Богу в його задумах».

Також уявімо частину Людства, яка досліджує космічний простір все далі й далі від Землі. Її завдання — якомога раніше виявити потенційні загрози для Земного Життя, а в разі потреби — стати на його захист на дальніх рубежах.

Місія цих дослідників полягатиме не лише в забезпеченні захисту Землі від космічних загроз, а й у пошуку додаткових ресурсів для розвитку земного Життя, зокрема нових світів, придатних для існування земних видів, але без власного Життя.

Це важливо, бо кожна форма Життя у Всесвіті повинна мати право на існування і розвиток у своєму рідному середовищі, без зовнішнього втручання — це основа гармонії космічного порядку. (Окреме есе на цю тему: Про контакт з іншим Життям ).

Вже три напрямки розвитку Людства можна розглядати як взаємодоповнювальні елементи єдиного задуму, спрямованого на захист, розвиток і поширення земного Життя.

Але чому б не додати ще один напрям? Умовно назвемо його « Кіборгським», і його ідея полягає в такому: земне Життя за своєю природою дуже вразливе. Допоможемо Життю адаптуватися до існування в несприятливих умовах, використовуючи наші науково-технічні досягнення та нові знання.

Ми бачимо, що більша частина земного Життя, незважаючи на свою унікальну здатність пристосовуватись до мінливих умов довкілля, за сотні мільйонів років еволюції залишилась у досить вузьких діапазонах існування по температурі, тиску, радіації, хімічному складу повітря тощо.

Адаптація Життя до нових умов існування, з реалізацією всіх необхідних еволюційних змін, займає у Творця досить багато часу. Людство, з його науково-технічним прогресом, здатне істотно прискорити ці процеси. Вже сьогодні ми бачимо вдалі приклади таких проектів у галузях рослинництва, тваринництва, медицини, генної інженерії та інших суміжних сферах науки.

Як уявити цей напрям у майбутньому? Це — нащадки земних форм Життя, які вільно себе почувають без скафандрів в атмосфері Марсу чи Венери. Це — здорові люди з подовженим життєвим циклом та розвиненими здібностями. Це — додаткові технології, засоби й матеріали для захисту і розвитку Живого. Це — інтегровані в живі організми штучні механізми для посилення їх можливостей. Це — залучення штучного інтелекту в інтересах Живого та використання його потенціалу для реалізації задумів Творця.

Разом з тим найважливішим у цьому напрямі є збереження балансу інтересів. Людство має постійно пам'ятати про небезпеку, що полягає в людському егоїзмі, який може призвести до зловживання цими можливостями заради нагальних та тимчасових потреб окремих людей. Головне завдання полягає в тому, щоб будь-які дії в цьому напрямі слугували благу всього Живого, а не тільки вузьким інтересам нашого виду.

Важливо ще раз підкреслити: всі зазначені напрями розвитку Людства мають доповнювати один одного і розвиватися спільно. Їх не можна протиставляти за допомогою прийменника «або», як у виразі «або те, або інше». Навпаки, необхідно використовувати прийменник «і» — «і те, і інше».

Живому необхідний гармонійний та взаємно збагачувальний розвиток усіх напрямів: «Ельфійського», «Гномського», «Космічного», «Кіборгського», а також тих, що можуть з'явитися в майбутньому і принести користь Життю. Людство має унікальну здатність бути «багатозадачним», працюючи одночасно в кількох ключових напрямках.

Цілком можливе виникнення конкуренції за ресурси. Однак якщо Людство усвідомить себе єдиним видом зі спільними завданнями, це дасть змогу вивільнити колосальні ресурси, які зараз витрачаються на конфлікти і знищення собі подібних. Енергія, що йде на боротьбу всередині виду, може бути спрямована на реалізацію великої місії: захисту, розвитку і поширення Життя.

Мені можуть зауважити, що історія Людства — це історія війн, і війна нібито закладена в самій природі людей. Однак я переконаний, що основна причина воєн — відсутність усвідомлення про єдність Людства і його важливе значення для земного Життя. Люди постійно ділять себе на «своїх» та «чужих», використовуючи для цього найрізноманітніші ознаки: віру, мову, колір шкіри, місце проживання, політичні погляди та багато іншого.

Так, люди різні, але Людство єдине. Спитайте себе як Бога свого організму, які клітини шкіри для вас найважливіші. І ви зрозумієте, що вони всі важливі, бо це єдиний орган зовнішнього захисту вашого організму.

Для вас однаково важливі й жорсткі клітини шкіри на п'яті, і гнучкі клітини шкіри зап'ястя, і темніші клітини зовнішньої сторони долоні, і більш світлі внутрішньої. Різні клітини шкіри доповнюють одна одну, кожна пристосована до своїх умов і виконує свою функцію, але всі разом — це єдиний орган зовнішнього захисту.

Так само й всі люди, незважаючи на їхні відмінності, однаково важливі для Творця. У різноманітті Людства закладено потенціал для його подальшого розвитку. Водночас лише об'єднане Людство зможе найефективніше захистити земне Життя, а в разі необхідності, його відродити й поширити.

Тема об'єднаного Людства велика і потребує глибокого аналізу, але вже зараз можна виділити кілька ключових аспектів.

Одним із них є створення єдиної системи комунікації. Для успішної взаємодії та розв'язання глобальних завдань об'єднаному Людству необхідні універсальні засоби обміну інформацією: спільна мова і спільна писемність, загальноприйняті системи символів, знаків та інших видів обміну інформацією.

Ця система комунікації має відповідати низці критеріїв:

• Інформативність: максимальний зміст інформації за мінімального обсягу передачі.

• Динамічність: здатність швидко адаптуватися до нових понять і технологій.

• Однозначність: кожна одиниця інформації відповідає одному поняттю, виключаючи двозначність.

• Простота: система має бути доступною для засвоєння більшістю людей без тривалого навчання.

• Логічність: структура мови або системи має забезпечувати чіткі та послідовні висновки.

• Сумісність: зручність для взаємодії зі штучним інтелектом і автоматизованими системами.

Сучасні мови, які формувалися впродовж століть, мають багату культурну спадщину, але, ймовірно, не зможуть повністю задовольнити потреби Людства майбутнього. Ці мови мають зберігатися як важлива частина культурної спадщини: для повсякденного спілкування, художньої літератури, мистецтва, народних традицій та релігії.

Однак для наукової, виробничої та публічної комунікації необхідна єдина система, заснована на раціональних принципах. У Людства вже є успішний досвід розробки ефективних мов програмування, тому у співпраці зі штучним інтелектом цей виклик цілком можливо подолати.

Введення єдиної комунікаційної системи в освітні програми по всьому світу дасть змогу людям опанувати її основи за одне-два покоління. Через 2-3 покоління більшість Людства зможе ефективно розуміти одне одного у спільній діяльності, що відкриє нові горизонти для глобальної співпраці.

Одним із ключових аспектів майбутнього Людства має стати побудова суспільства на принципах справедливості. Це природне почуття дане Творцем кожній людині і, напевне, не тільки людям. (Більш докладно на цю тему в есе Про Добро, Зло та Справедливість )

Звісно, що кожна людина сприймає справедливість через призму власного світогляду, що формується під впливом оточення, виховання та особистого досвіду. Однак спільна діяльність зближує людей, створюючи спільні цінності та виробляючи домовленості, які сприймаються як справедливі для всіх сторін.

Ці домовленості, що ґрунтуються на рівноправності та взаємній повазі, а не на примусі домінантної сторони, мають стати основою взаємовідносин між людьми.

Людство здатне розробити кодекси справедливості, які можуть бути застосовані як для окремих соціальних груп та спільнот, так і для всієї цивілізації загалом. Такі кодекси мають враховувати:

• Свободу вибору: кожна людина має право приєднатися до тієї спільноти, яка відповідає її світогляду і цінностям, або створити нову.

• Відповідальність за зобов'язання: приєднавшись до спільноти, людина зобов'язується дотримуватися її кодексу справедливості.

• Право на зміни: якщо під час взаємодії людина перестає поділяти цінності спільноти, вона має право вільно її залишити у будь який час.

Примус може застосовуватися лише у виняткових випадках: у разі порушення людиною взятих на себе зобов'язань або в разі свідомого заподіяння шкоди іншим живим істотам.

Така система забезпечить баланс між свободою особистості та відповідальністю за спільні домовленості, що стане запорукою гармонійного та справедливого співіснування.

Цивілізація справедливості потребує справедливих судових рішень. І це основний виклик для Людства, бо справедливість у кожного своя і кожен хоче такого справедливого рішення, яким він сам собі уявляє.

Вищим авторитетом для більшості людей у питаннях справедливості був і залишається Бог. Саме віра в божественну справедливість лежить в основі більшості релігій, що підкреслює значущість цієї проблеми для суспільства.

Бог з «Яфігору» навряд чи допоможе людям у вирішенні їхніх питань індивідуальної справедливості. Скоріше за все Людству доведеться самому вирішувати цю проблему. Сподіваюся, що штучний інтелект та сучасні науково-технічні рішення допоможуть йому в цьому.

У майбутньому роль справедливого судді може стати більш значущою, ніж роль правителя, політика чи управлінця. А силова та примусова складові людського суспільства будуть більшою мірою підпорядковані скоріш суддям ніж політикам.

Це має забезпечити невідворотне виконання судових рішень на базі кодексів справедливості та запобігти зайвому насильству. Це дасть змогу вибудувати систему, в якій пріоритет віддаватиметься дотриманню домовленостей і повазі до прав усіх учасників суспільства.

Особливий інтерес викликає перспектива існування Людства без державних кордонів. Це охоплює питання про світовий уряд, єдину фінансову систему, глобальну систему підтримання законності та створення механізмів для реалізації загальнолюдських проектів.

Кожне з цих питань дуже велике саме по собі, і я залишаю їх для обговорення в зацікавлених спільнотах. Головне, щоб розв'язання цих питань сприяло виконанню основної місії Людства — захисту, розвитку і поширенню Життя.

Ми частково розглянули питання «Бог і Людство». Але, мабуть, для значної кількості людей важливішим є дослідження питання «Бог і Я».

Тема дуже важлива. Не випадково в більшості світових релігій основна увага приділяється насамперед питанням: особистого порятунку, безсмертя окремої душі, індивідуального переродження, а також божественних покарань і винагород для конкретної особистості. При цьому питання колективної відповідальності Людства перед Творцем за свої дії або не розглядаються взагалі, або відсуваються на задній план.

Тож наступний розділ про індивідуальний зв'язок особистості з Богом.

Бог і особистість

Питання устрою Живого світу — ключове для розуміння нашої ролі та призначення. За «Яфігором», кожна особистість — це частинка єдиного Бога. Але як взаємодіють ці частинки між собою і з цілим, яке вони утворюють?

Сучасні знання та наявні досягнення науково-технічного прогресу Людства пропонують нам наочні приклади подібних взаємодій. Розглянемо дві системи, які допоможуть пояснити цей принцип.

Перша система — живий організм, наприклад, людський. Організм складається з безлічі клітин — живих, автономних елементів, кожна з яких має складну структуру і унікальні функції. Мікробіологи стверджують, що клітина - це не просто базовий елемент органічного життя, а самостійна, високоорганізована система.

Клітини об'єднуються в складніші структури — тканини, органи, системи. Всі разом вони утворюють єдиний організм. Організм функціонує як цілісність: кожен елемент виконує свою роль, забезпечуючи життя і розвиток усього тіла.

Значне пошкодження важливих органів або тканин неминуче позначається на всій системі. Втрата цілісності призводить до зниження функціональності або загибелі організму. А смерть організму — це припинення життєдіяльності всіх його складових і їхнє поступове відмирання.

Друга система, що ілюструє устрій Живого світу, — комп'ютерна мережа. Це штучно створена людиною система для виконання спеціалізованих завдань, але принципи її роботи також дають нам розуміння взаємодії автономних елементів у рамках єдиного цілого.

Комп'ютерна мережа об'єднує ресурси всіх своїх складових (комп'ютерів, серверів, маршрутизаторів і програмного забезпечення), щоб створити нові можливості, недоступні окремим елементам. Злагоджена робота всіх компонентів забезпечує найкращу продуктивність і функціональність усієї системи.

Некоректна робота або несправність окремих елементів послаблюють можливості мережі. Пошкодження ключових вузлів — серверів, каналів зв'язку або програмного забезпечення — може призвести до значного падіння її ефективності або навіть до повного руйнування всієї мережі.

Ці дві системи — живий організм і комп'ютерна мережа — різняться за своєю природою, але в них можна помітити спільну рису, а саме: кожна складова частина цих систем виконує свою окрему і важливу роль, але тільки гармонійна взаємодія всіх елементів дає змогу системі функціонувати повноцінно.

Спробуємо об'єднати ці приклади в єдину концепцію. Уявімо живий організм як умовну комп'ютерну мережу, де кожна жива клітина — це окремий біокомп'ютер. Така аналогія допомагає краще усвідомити складність і взаємозалежність елементів Живого світу.

При народженні кожна нова клітина отримує від материнської клітини або організму дві ключові складові:

• «Залізо» — органічні сполуки, необхідні для вироблення енергії та підтримання процесів життєдіяльності.

• «Програмне забезпечення» — код ДНК, у якому міститься інформація про її функції та способи їх реалізації.

Об'єднання клітин у складніші багатоклітинні структури відкриває перед ними нові можливості. Це досягається завдяки об'єднанню їхніх енергетичних, матеріальних і обчислювальних ресурсів у єдину систему.

У такій системі кожна клітина стає частиною масштабнішого проекту — багатоклітинного організму. Це об'єднання дає змогу запускати й розгортати складніше «програмне забезпечення», призначене для реалізації функцій, що недоступні окремій клітині.

Однак така інтеграція має свою ціну: автономність кожної клітини обмежується. Вона стає залежною від цілого, втрачаючи здатність до незалежного існування. Таким чином, багатоклітинний організм можна уявити як складну біокомп'ютерну мережу, де клітини функціонують як взаємопов'язані вузли, що забезпечують життя і розвиток системи, яку вони утворили.

Така модель дає змогу поглянути на еволюцію під іншим кутом — не як на розвиток організмів від найпростіших до вищих, а як на еволюцію клітин, починаючи від праклітини — умовного «контролера» — до «суперкомп'ютера» зі свідомістю та інтелектом, що об'єднує потенціал усього земного Життя.

У ході цієї еволюції вдосконалювалися самі клітини, їхні структури, програмне забезпечення та канали зв'язку. Паралельно клітини адаптувалися до різних умов існування і виконання спеціалізованих функцій.

Еволюцію багатоклітинних організмів можна уявити як створення клітинною спільнотою нових біологічних структур відповідно до задумів Творця. У випадку з людиною — це форма існування кількох десятків трильйонів живих клітин, об'єднаних у єдиний організм, що здатен здійснювати необхідні корисні функції для всього земного Життя.

Що більше клітин задіяно у спільній діяльності, то складніша структура, яку вони можуть створити як організаційно, так і матеріально. І тут можна провести аналогію з людським суспільством. Одна клітина - одна людина, кілька клітин — сім'я і будинок, кілька сотень — плем'я і селище, і так далі до багатомільйонних міст і мільярдних держав.

Разом зі зростанням складності організму, збільшуються вимоги до узгодженості дій його складових. Що вищим є рівень інтеграції клітин в організмі, то досконалішим має бути їхнє «програмне забезпечення», що керує взаємодією і підтримує гармонійну роботу всього організму.

Виникає безліч запитань: як реалізовано програмне забезпечення, що координує роботу локальних мереж органів, тканин та систем? Як функціонує механізм, що об'єднує їх у єдиний автономний організм? Яке програмне забезпечення відповідає за інтеграцію окремих живих організмів у спільноти? І, нарешті, які канали зв'язку використовуються для передачі даних у цих мережах?

Я не беруся давати конкретні відповіді — це все багато в чому залишається загадкою. Можливо, механізми зв'язку реалізовані за допомогою білкових структур, можливо, хімічних сполук або електромагнітних полів. Можливо, існують інші, ще не досліджені процеси, або всі ці елементи працюють у комплексі. Це питання, які потребують ретельного вивчення як сучасними, так і майбутніми дослідниками.

Однак модель «живої комп'ютерної мережі», на мій погляд, є доречною для пояснення взаємозв'язку всіх живих істот на Землі. Вона дає нове уявлення про єдність Життя, засновану на складній і гармонійній координації дій його складових.

Ми поступово підійшли до ключових питань: «Хто і як адмініструє біокомп'ютерні мережі?», «Як удосконалюється їхнє програмне забезпечення для розвитку Життя на Землі?», «В який бік рухається цей розвиток?» тощо. Подібні питання знову приводять нас до ідеї Бога — особистості, яка має наміри і реалізує їх через «еволюційне програмування».

Таке програмування може охоплювати як довгострокові процеси, такі як мутації, природний добір або адаптацію видів, так і вплив у режимі реального часу на «програмне забезпечення» окремих організмів або цілих спільнот.

Яким є цей вплив? Наскільки він значущий для кожного живого виду, спільноти або окремої особистості? Я не беруся судити. Поки наука не дасть чітких відповідей, кожен має право на власні ідеї з цього питання. Навіть більше, кожен має право їх мати навіть після того, як наука щось доведе. Світогляд особистості — це її Всесвіт!

Тепер спробуємо поглянути на окрему людину, як на елемент біокомп'ютерної системи, де Творець виконує роль «програміста».

Почнемо з моменту зачаття. Коли дві клітини — одна від батька, інша від матері — зливаються, запускається унікальна програма створення нового організму.

Ці клітини стають першими будівельними блоками біокомп'ютерної мережі, яка буде розгорнута в тілі окремої людини. Вони вже містять весь набір «програм» і «баз даних», необхідних для того, щоб запліднена яйцеклітина поступово перетворилися на складну біокомп'ютерну систему, яка може автономно функціонувати у земному середовищі.

Що складнішим стає організм, то більше обчислювальних ресурсів (клітинного потенціалу) йому потрібно. Тому на перших етапах розвитку плоду відбувається винятково інтенсивний поділ клітин. Цей процес не лише нарощує кількість елементів, а й забезпечує запуск «програм» формування органів, тканин і систем організму.

Людський плід у своєму розвитку проходить усі попередні стадії еволюції нашого виду. Це схоже на перевірений життям алгоритм, який гарантує народження організму з необхідним функціоналом і потенціалом для автономного існування в земних умовах.

Метафорично цей етап можна порівняти з роботою системи BIOS у сучасних комп'ютерах. Її завдання — об'єднати «апаратні» елементи в цілісну систему, готову до встановлення операційної системи. Так само програмне забезпечення плоду, що розвивається, готує тіло до взаємодії зі складнішими системами управління.

Після народження запускається наступний рівень програмного забезпечення — умовно його можна назвати «операційною системою». Це програмне забезпечення відповідає за взаємодію організму з навколишнім світом, як органічним, так і неорганічним. Воно також бере на себе управління внутрішніми ресурсами організму, забезпечуючи йому можливість адаптуватися до мінливих умов земного середовища та автономно існувати.

Нехай це буде тим, що ми називаємо Душею. Знаходжу досить цікавим провести паралель між Душею та операційною системою. Душа, як і операційна система, не має фізичних характеристик — у неї немає ваги, об'єму або форми. Але, незважаючи на це, саме вона визначає функціональність усієї системи. Комп'ютер без операційної системи — набір «заліза», що споживає енергію. Людина без Душі — органічна маса. (Більше про Душу в есе Про природу Душі ) 

Можна зробити припущення, що все живе на Землі пов'язане через взаємодію Душ, утворюючи єдину мережу, що містить у собі й Душу Бога як операційну систему вищого порядку. Цей зв'язок визначає гармонію і цілісність Життя. Ступінь зв'язку Душ між собою і ступінь підпорядкованості Душі Творця кожен може визначити для себе самостійно, згідно зі своїм світоглядом.

Як було зазначено раніше, Душа спрямовує частину своїх ресурсів на управління всіма внутрішніми процесами організму, подібно до того, як операційна система комп'ютера, будучи встановленою, бере на себе координацію й управління всіма внутрішніми програмними процесами.

Інша частина ресурсів Душі виділяється для зв'язку з навколишнім світом — це те, що ми називаємо Свідомістю. Особистість з активною Свідомістю готова до взаємодії з навколишнім світом.

Лише через деякий час після народження людини, Свідомість починає перерозподіляти свої ресурси між особистістю (наше «Я»), та Підсвідомістю (взаємодія нашої Душі з зовнішнім світом поза нашим «Я»).

Можливості та ресурси, які виділені Творцем для нашого «Я» в цьому процесі, дуже обмежені. Ми можемо усвідомлено впливати лише на деякі аспекти свого життя: здійснювати необхідні дії, змінювати свою фізичну активність або адаптувати організм до певних завдань.

Звісно, ми можемо також ухвалювати рішення про внесення змін у структуру свого організму і навіть про доцільність його подальшого існування.

Але ми не можемо свідомо контролювати діяльність трильйонів живих клітин нашого тіла, роботу внутрішніх органів та систем. Ми не контролюємо більшість фізіологічних реакцій нашого організму, інстинкти, те, що називаємо Підсвідомістю, і багато іншого.

Усе це відбувається автономно, без участі нашого «Я». Мені здається, що на процеси поза нашим «Я», йде більша частина «обчислювальних», енергетичних та матеріальних ресурсів нашого організму. Це «адмінка», яка прихована від нас. Вона забезпечує наше фізіологічне існування як єдиного організму і не потребує втручання нашого «Я» у свою діяльність.

Проте існує зворотний зв'язок від «прихованих» ресурсів нашої Душі до нашого «Я». Зазвичай ми його відчуваємо в ситуаціях, що потребують нашого особистого реагування, і проявляється це через біль, зміну емоційного стану, передчуття або раптову інформацію з Підсвідомості.

Мабуть, прикро визнавати, що наше «Я» — це лише невеличка частина того «програмного забезпечення», що відповідає за функціонування нашого організму. Безумовно, важлива частина, адже без її участі, якщо не брати до уваги зовнішню допомогу, наш організм дуже швидко загине в навколишньому світі.

Наше «Я» забезпечує організм необхідними ресурсами, дбає про безпечні та зручні умови для життя, залишає потомство для подальшого існування нашого виду, а також реалізує функції, визначені Творцем.

Кожне «Я» унікальне і необхідне для накопичення видового досвіду на шляху реалізації задумів Бога. Життя кожної людини — це окремий фрагмент в еволюції всього Людства. Це ще одна можливість для розвитку якостей, яких потребує наш вид.

Згадаймо селекцію. Для появи необхідних якостей у окремих представників обраного виду, необхідно залучати до добору якомога більше особин цього виду протягом багатьох поколінь. А для закріплення цих якостей у більшості представників виду і передачі їх у спадок — ще більше ресурсів і часу.

Життя всіх людей протягом усіх поколінь — це шлях Людства від виду, який не особливо відрізнявся від інших представників тваринного світу, до виду, що здатен протистояти загрозам космічного масштабу. І в цьому може бути задум Бога, і на це може бути спрямована його «селекційна» робота та видове «програмування».

Яким же чином відбувається «підштовхування» Людства в потрібному напрямку? Це може здійснюватися через комбінацію різних методів впливу на вид чи популяцію, а саме:

• Корекція на генному рівні: зміни, що впливають на індивідуальні здібності, особливості поведінки, адаптацію до зовнішніх умов.

• Корекція загальнолюдських «підпрограм»: зміни, що визначають загальновидові закономірності в поведінці, взаємодії, розвитку.

• Вплив на «підпрограми» взаємопов'язаних Душ: залежність наших вчинків від того, що ми називаємо «колективним підсвідомим», тобто того, що визначає поведінку людини в колективі.

• Взаємодія з «підпрограмами» окремої Душі: вплив на почуття, емоції та індивідуальну підсвідомість людини.

Кожна людина може по-своєму оцінювати ступінь такого впливу, виходячи з власного світогляду:

• Хтось побачить у цьому прямий зв'язок між своєю Душею і Душею Бога, буде будувати свої стосунки з Богом як з особистістю, готовою до індивідуального спілкування, знайде однодумців та створить свою церкву.

• Хтось виявить закономірності в цьому «програмуванні» або виявить його «баги», знайде можливості отримати з цього користь, і це може стати основою авторських вчень або практик.

• Хтось віддасть перевагу науковому підходу до вивчення Бога, прагнучи зрозуміти ці процеси з позицій системності, логіки та накопиченого досвіду.

Тепер кілька авторських думок стосовно індивідуального безсмертя. Бажання жити притаманне всьому живому, і людина тут не виняток. Її лякає смерть. Їй потрібна надія на життя після смерті — бажано в кращих умовах. Релігія дає таку надію. Наука поки що ні.

На питання: «А як саме влаштоване потойбічне життя з фізичної точки зору?» релігія нам відповідає, що це поза людським розумінням, що це Божественний промисел.

Натомість, у «біокомп'ютерній» моделі земного Життя сучасна людина цілком реалістично може уявити існування нашого «Я» після смерті. Наприклад, як віртуальної особистості, яку можна запроторити хоч у віртуальний Рай, хоч у віртуальне Пекло. Люди вже навчилися втілювати подібні концепції для своїх віртуальних персонажів у світах комп'ютерних ігор.

А тепер уявіть, які віртуальні світи можуть бути створені Творцем з його обчислювальними можливостями, що об'єднують усе земне Життя. Віртуальні світи людського сну — це лише слабкий відгомін таких можливостей.

Але чи доцільно це? Зрештою, я ще можу зрозуміти, для чого зберігати в пам'яті Бога інформацію про життя кожної особистості. Це досвід. Але я поки що не розумію, для чого Творцеві потрібно забезпечувати цій особистості (нашому «Я») віртуальне життя після смерті або можливість відродження у новому тілі? Усе це потребує додаткових енергетичних та обчислювальних ресурсів, а також значних обсягів пам'яті.

Життя кожної особистості, як унікальної біокомп'ютерної системи, можна уявити як процес розгортання, навчання та реалізації закладеного Творцем функціоналу.

Старість у цій моделі — це зношеність «заліза», що виробило свій ресурс, ненадійні канали зв'язку та застаріле програмне забезпечення, яке дає збої. Усе це призводить до того, що одного разу «операційна система» (Душа) окремої особистості вимикається, уся «біомережа» розпадається, а подальше перезавантаження малоймовірне. Це те, що ми називаємо смертю.

Однак Життя на цьому не зупиняється. На заміну одним «біокомп'ютерним системам» приходять інші (їхні діти) — досконаліші, з поліпшеним функціоналом і адаптацією до умов, що змінилися. Цей безперервний процес зміни поколінь — основа прогресу, закладеного в самій природі Життя.

Тим не менш, кожна людина може мати власну думку щодо доцільності життя після смерті, яка спирається на її особистий світогляд. Тема дуже цікава і потребує окремого розгляду.

Сумнів у доцільності існування нашого «Я» після смерті — досить гірка пігулка. Але вона, як і кожна інша ідея, має свій ступінь імовірності в світогляді окремої особистості.

Гадаю, що знайдеться досить мало людей, які б повністю відмовилися від ідеї існування нашого «Я» після смерті. Особливо якщо врахувати, що «біокомп'ютерна» модель світоустрою допускає таку можливість технічно. Тому навіть один відсоток ймовірності існування життя після смерті вселяє надію.

Водночас сумніви в цьому мають спонукати нас цінувати життя кожної особистості тут і зараз. Цінувати її унікальність, її право на повний життєвий цикл у гідних умовах та її право на реалізацію свого життєвого призначення.

На жаль, віра у всемогутність богів знімає з Людства, як виду, відповідальність за долю окремої особистості. А віра в долю, божественну зумовленість, безсмертя душі, життя після смерті, можливість воскресіння або переродження применшує цінність поточного життя окремої людини як для Людства, так і для всього земного Життя.

Що ж робити конкретній людині в рамках запропонованої моделі реальності? Як їй відчути, що вона чинить правильно і її дії відповідають задуму Творця стосовно Людства?

Ознаки впливу Творця можна простежити в різних аспектах людського існування. Наведу лише деякі приклади.

Окремі популяції людей, зокрема ізольовані одна від одної, схильні створювати схожі соціальні конструкції: ієрархічні устрої, сімейні зв'язки, мови для спілкування, віру в надприродне та пов'язані з нею ритуали тощо. Їм притаманні одночасно і схильність до насильства по відношенню до інших груп людей, і прагнення до цивілізаційного розвитку. Усе це може свідчити про спільні «підпрограми» для нашого виду, що запускаються в людських спільнотах при досягненні певних умов і сприяють поступовому розвитку техногенної цивілізації.

Подібні прояви колективної поведінки в натовпі, серед глядачів та учасників масових культурних заходів, спортивних змагань, великих мітингів, релігійних церемоній або на полі бою можуть свідчити про наявність колективних «підпрограм», які запускаються в певних ситуаціях, що потребують спільних узгоджених дій.

Незважаючи на генетичну, фізіологічну та психологічну унікальність кожної людини, в стандартних поведінкових ситуаціях більшість з нас відчуває однакові почуття і проявляє схожі емоції. Це може свідчити про схожість індивідуальних «підпрограм» соціальної поведінки.

Проте в кожної людини є своя — індивідуальна «підпрограма», яка допомагає їй відчувати правильність своїх вчинків у контексті Божого задуму. Це те, що ми називаємо Совістю. Її дія проявляється в тому, що наші правильні вчинки спричиняють позитивні емоції та відчуття легкості на Душі, в той час як вчинки, що суперечать Совісті, призводять до внутрішнього дискомфорту та відчуття важкості на Душі.

Якщо існує посмертне воздаяння — покарання або нагорода, то з великою долею ймовірності воно має ґрунтуватися на висновках цієї «підпрограми», закладеної Творцем, а не на нормах моралі, які придумані людьми.

Проте я допускаю, що людські норми моралі можуть формуватися під впливом колективних «підпрограм» Бога і відповідати інтересам Людства, як виду, на конкретному етапі його розвитку.

Таким чином, якщо вчинки людини узгоджені з індивідуальними та колективними «підпрограмами» існування від Творця, вона почувається щасливою, тобто задоволеною Життям. Вона перебуває в гармонії із самою собою і з навколишнім світом, і «компас» для цього — у ній самій!

Наостанок

Підсумуємо. «Яфігор» — це ідея для світогляду про Світоустрій, в якому Бог — це все Живе на Землі. Бог — це особистість зі свідомістю, яка знає, що робить. Бог могутній, але водночас вразливий перед загрозами космічного масштабу. Людство — це частина Бога, створена ним самим для захисту земного Життя. Кожна людина — це унікальна частинка Людства, що несе свою частку відповідальності і покликана виконати своє призначення. Не буде окремих людей — не буде Людства. Не буде Людства — під загрозою все Живе на Землі. Зникне Життя — не буде Бога. Не буде Бога — Земля перетвориться на мертву планету.

У цьому невеличкому творі я спробував уявити, яким може бути Світоустрій з погляду сучасної людини, яка не є експертом у жодній з розглянутих галузей, але якій доступна вся необхідна інформація з інтернету. Яка свідомо «забула» всю релігійно-філософську спадщину Людства про божественне і спробувала уявити Творця з «нуля», керуючись сучасними знаннями про навколишній світ і спираючись на доступну науково-технічну інформацію.

Це всього лише оригінальні ідеї, які відображають мій особистий світогляд на час написання цього твору. Згодом мої погляди, можливо, зміняться, і щось із написаного вище мені здасться недоречним, помилковим або навіть кумедним. І це нормально, тому що в мене буде більше інформації, більше досвіду і більше роздумів на цю тему. Багато з моїх ідей будуть не тими, що є зараз.

Разом з тим, я вважаю викладену концепцію світоустрою достатньо цікавою, щоб поділитися нею з іншими. Ще раз наголошую — поділитися. Бо ідеями діляться, а не нав'язують їх.

Світлих вам особистих світоглядів і зрозумілого світоустрою!