Про Істину

Есе про Істину

У цьому есе ми розглянемо одне з найважливіших прагнень людини — прагнення до Істини, до Істини з великої літери. Пошук Істини завжди мав особливе значення в житті тих, хто намагався збагнути світоустрій, зрозуміти своє призначення або визначитися з сенсом власного існування.

Мене також хвилює це питання. І я пропоную підійти до його розгляду з позицій концепції «Яфігор» (з нею можна ознайомитися тут: Яфігор ). Вона дає змогу по іншому поглянути на сталі поняття.

Насамперед варто визначитися, що ж таке «Істина»? Як і кожна загальна ідея, вона не має універсального визначення, яке б задовольнило усіх. Кожна людина трактує це поняття по-своєму, спираючись на власний досвід, вірування та світогляд.

Для одних Істина — це Бог, для інших — Правда, для когось це Осяяння, для когось Просвітлення, а для когось вона лише елемент логічної пари «Істина» — «Хибність».

Проте я хочу поділитися своїм розумінням Істини. Для мене Істина — це насамперед особливий вид інформації. Що ж у ньому особливого?

Будь-яку інформацію людина може оцінювати за трьома ключовими параметрами: правдивість, повнота і довіра (або внутрішнє сприйняття).

Кожен з цих параметрів можна уявити у вигляді шкали. Наприклад:

• Правдивість — шкала від «повної брехні» до «абсолютної правди».

• Повнота — шкала від «перший раз чую» до «осяяння, що розкриває суть».

• Довіра — шкала від «не вірю зовсім» до «вірю безумовно».

Для глибшого розуміння цих параметрів важливо розглянути їх на прикладах. Адже мова, якою ми користуємося, часто допускає різночитання. Уточнення цих понять допоможе уникнути плутанини.

Почнемо з першого параметра — правдивості. Цей критерій ми використовуємо, щоб оцінити достовірність, надійність та точність інформації. По суті, ми зважуємо отриману інформацію на внутрішніх терезах, спираючись на свій накопичений досвід, раніше отриману інформацію і свої міркування.

Зазвичай ступінь правдивості сприймається людиною інтуїтивно і може бути нею розміщена на шкалі між двома крайнощами: «повна брехня» і «абсолютна правда». Наприклад, твердження, що «Місяць — супутник Землі» для більшості людей буде близьким до «абсолютної правди». У той же час заява про те, що «Земля стоїть на трьох слонах» для багатьох виявиться ближчою до «повної брехні».

Але варто пам'ятати, що уявлення про правдивість завжди суб'єктивне. У чиємусь світогляді навіть таке твердження, як «Земля стоїть на трьох слонах», може сприйматися як цілком істинне.

Це ще раз підкреслює, що правдивість — це не абсолютний параметр, а відображення особистих уявлень і переконань.

Тепер розглянемо другий параметр — повноту інформації. Його шкала починається з абсолютного нуля інформації, який можна позначити як «перший раз чую про це».

А де знаходиться максимальне значення? На це питання не так просто дати відповідь. Можливо, цей стан можна описати як осяяння — момент повного розуміння суті будь-чого, який настає після отримання й осмислення всього необхідного обсягу інформації. У такому стані людина може з упевненістю заявити: «Ось те, чого мені бракувало для повноти картини!», або: «Тепер я володію всією повнотою інформації з цього питання».

Однак і це відчуття є доволі суб'єктивним. Комусь достатньо почути щось із вуст сторонньої людини, щоб вважати себе добре обізнаним у цьому питанні. Іншому потрібно глибоко вивчити весь доступний йому матеріал, щоб дійти аналогічного висновку.

Здебільшого пересічна людина розуміє, що повнота отриманої нею інформації, з будь-якого питання, перебуває на цій інтуїтивній шкалі десь між крайніми відмітками: «перший раз чую» і «я усвідомив суть».

Цей діапазон відображає суб'єктивне сприйняття повноти інформації і різниться в залежності від обставин, досвіду та рівня критичного мислення.

Ще одним параметром інформації є довіра до неї. Цей аспект не пов'язаний безпосередньо з правдивістю, а відображає внутрішнє сприйняття, яке глибоко вкорінене в емоційно-психологічному стані людини. Це те, що ми називаємо вірою.

Віра має відмінності від логічної оцінки правдивості: якщо правдивість більше асоціюється з раціональним аналізом, то віра — з «відгуком Душі». Цей параметр, мабуть, найбільш суб'єктивний з усіх, але його вплив на життя людини важко переоцінити. 

Ситуації, коли людина не сприймає інформацію, незважаючи на її достатню правдивість і повноту, ілюструють цей феномен. Ми нерідко чуємо фрази на кшталт: «Я розумію це своїм розумом, але Душею прийняти не можу». Така невідповідність між логікою та внутрішнім сприйняттям може мати значний вплив на вчинки людини.

Віра здатна долати здоровий глузд, що часто призводить до небажаних наслідків для людини. Водночас вона може бути і творчим началом, яке кидає виклик усталеним поглядам. Це — потужна сила, яка може як надихати на звершення, так і стримувати розвиток особистості.

Шкалу довіри до інформації можна обмежити такими позначками як: «не вірю зовсім» і «вірю безумовно». Люди інтуїтивно визначають своє ставлення до інформації в діапазоні між цими позначками, керуючись своїм світоглядом і особливостями власного світосприйняття.

Хоча тема віри набагато глибша і заслуговує на окремий розгляд, я згадую її в цьому есе, оскільки довіра відіграє важливу роль у сприйнятті інформації і, отже, в розумінні Істини.

Отже, ми підійшли до визначення Істини саме у тому вигляді, у якому вона сприймається мною. Істина — це поєднання абсолютної правди, безмежного розуміння суті речей та безумовної віри.

Усвідомлення Істини — це стан, за якого всі три інформаційні параметри досягають максимуму. Особистість у цьому стані усвідомлює всю повноту інформації, не відчуває жодних сумнівів щодо її правдивості та відчуває повну внутрішню згоду, що ґрунтується на безумовній довірі.

Отримання відповіді на одне питання, в такому стані, можна вважати набуттям конкретної Істини, а отримання відповідей на всі питання світу — набуттям Абсолютної Істини.

Це як присутність поруч Бога для відповідей на всі питання. Він — усе Знання. Він — сама Правда. Він може наділити божественною мудрістю. І довіра до нього — безмежна. Недарма в багатьох релігіях світу Абсолютна Істина асоціюється з божественним началом. Прагнення до Абсолютної Істини — це прагнення до злиття з Божественним, до розчинення в ньому.

Істина — це ідеал, якого люди прагнуть протягом усієї своєї історії. Прагнення до Істини знайшло відображення практично в усіх культурах всіх історичних епох, що дає підстави вважати його однією з фундаментальних програм, які закладені Творцем у Людство. Більше того, якщо прийняти допитливість за один з проявів цього прагнення, можна стверджувати, що воно притаманне й іншим живим видам.

Проте в основі цього божественного прагнення лежить цілком раціональна потреба. Йдеться про пошук достовірної інформації про навколишній світ, яка необхідна для успішного існування особистості в земних умовах.

Особистість, що наділена свободою волі, для своєї «успішності» в земному житті неодмінно потребує достатньо правдивої, достатньо повної та достатньо переконливої інформації про світ, який її оточує.

Така інформація дає їй змогу ухвалювати виважені рішення та здійснювати усвідомлені дії для задоволення своїх потреб, реалізації своїх бажань та виконання свого життєвого призначення. (Про життєве призначення прочитати більше можна тут: Про сенс життя .)

І навпаки, відсутність важливої інформації, її неповнота, спотворення або хибне сприйняття можуть призвести до серйозних негативних наслідків для особистості і навіть до її загибелі.

Не випадково існує відомий вислів: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Він висвітлює важливість точної, повноцінної та переконливої інформації для успішного життя, як на рівні окремої особистості, так і на рівні всього суспільства.

Якщо значимість правдивості та повноти інформації для добробуту особистості очевидна, то параметр переконливості потребує додаткових пояснень.

Ви, мабуть, звернули увагу, що для опису цього показника я використовую різні терміни: сприйняття, прийняття, віра, довіра, переконливість. Кожен із них можна доповнити прикметником «внутрішній», щоб підкреслити чуттєво-емоційну та суб'єктивну природу цього явища.

Знайти точне слово для висвітлення суті переконливості буває непросто. За фактом, інформація стає для нас переконливою саме тоді, коли вона не викликає внутрішнього опору чи неприйняття, а навпаки, залишає відчуття довіри та узгодженості з внутрішніми переконаннями.

Про що ж йдеться? Згідно з концепцією «Яфігор», мова може йти про узгодження інформації нашою внутрішньою операційною системою, яку ми називаємо Душею.  (Детальніше про Душу можна прочитати в есе: Про природу Душі.)

Наша Душа сприймає зовнішній світ не тільки через свідоме «Я», а й через Підсвідомість. Вона також інтерпретує зовнішню реальність крізь призму нашого особистого світогляду, в якому сформовані унікальні ідеї та переконання.

Тому коли виникає дисонанс між внутрішнім світоглядом, інформацією, що зберігається в підсвідомості, та інформацією, що обробляється нашим «Я», Душа сигналізує про це недовірою, неприйняттям або навіть внутрішнім відторгненням. Ці сигнали супроводжуються відповідним емоційно-психологічним станом.

Такі внутрішні сигнали Душі прийнято називати інтуїцією. Для «успішності» в житті цей фактор має важливе значення. Людина з розвиненою інтуїцією здатна краще відчувати підказки Душі та вчасно реагувати на них.

Таким чином, у процесі роботи з інформацією до нашого свідомого «Я» підключається потужний резерв інших можливостей Душі. Уміння прислухатися до себе може стати визначальним чинником для ухвалення оптимальних рішень, особливо в складних або критичних ситуаціях.

Ми розглянули важливість прагнення до Істини (повноцінної інформації) для «успішного» життя особистості. Визначили параметри для оцінки істинності (правдивість, повнота, довіра). А тепер давайте поглянемо, як саме проявляється це прагнення у звичайному людському суспільстві.

Найсуттєвіше, що ми побачимо, — це глибокий індивідуалізм у сприйнятті однієї й тієї ж інформації. Цей індивідуалізм проявляється не тільки в оцінюванні інформації за шкалами правдивості, повноти та довіри, а й у тому, як саме прагнення до Істини реалізоване у різних людей.

Для кращого розуміння ми можемо розділити загальне прагнення до Істини на три складові: прагнення до правдивості, прагнення до повноти та прагнення до довіри. Виявиться, що більшість людей у звичайному житті задовольняються лише одним, або тільки двома прагненнями замість трьох. Пропоную розглянути випадки з одним яскраво вираженим прагненням.

Перший випадок — зосередженість на своїй правді. Люди з такою схильністю прагнуть внутрішньої стабільності, вибудовуючи непорушні логічні конструкції для пояснення навколишнього світу. Ці конструкції часто є шаблонними і негнучкими, але вони дають їхньому власнику відчуття впевненості у своїх діях.

Такі люди уникають отримання додаткової інформації та ігнорують сигнали своєї Душі, оскільки будь-яка нова інформація чи сумніви можуть похитнути їхню внутрішню впевненість у своїй правоті.

Другий випадок — яскраво виражена схильність до довіри. Такі люди зазвичай не прагнуть самостійно вибудовувати картину світу. Вони вважають за краще спиратися на вже наявні ідеї та концепції, які знаходять емоційний відгук у їхній Душі.

Такий підхід дає змогу створити комфортне внутрішнє середовище, де панує відчуття гармонії та безпеки. Вони будують затишний світ для своєї Душі й неохоче звертають увагу на сумніви розуму та додаткову інформацію, які можуть порушити цей затишок.

Третій випадок — підвищена потреба у додатковій інформації. Це прагнення зазвичай притаманне тим, хто перебуває в постійному пошуку і роздумах про природу реальності. Такі люди схильні глибоко занурюватися у вивчення різних моделей і концепцій, побоюючись проґавити щось важливе.

Їхнє прагнення до вичерпного розуміння навколишнього світу може призвести до парадоксальної ситуації: коли вони бояться не тільки ухвалити хибне рішення через нестачу даних, а й перервати сам процес пізнання, який став для них джерелом внутрішнього комфорту. Схильність до сумніву зазвичай змушує їх ігнорувати як голос розуму, так і підказки Душі.

Ми розглянули кілька прикладів з яскраво виявленою схильністю особистості до одного з трьох параметрів у прагненні до Істини. Проте більшість людей задовольняється все ж таки двома параметрами, приділяючи недостатньо уваги третьому. Це пари: правдивість — повнота, повнота — довіра, довіра — правдивість. Читачі можуть самостійно спробувати уявити й описати людей із подібними комбінаціями.

І лише незначна частина людства, у своєму прагненні до пізнання Істини, намагається знайти гармонійний баланс між усіма трьома параметрами: правдивістю, повнотою інформації та її внутрішнім сприйняттям. Це шлях до справжньої Мудрості, коли людина одночасно використовує: старанність у пошуку інформації, розум та інтуїцію, прагнучи до всебічного та глибокого розуміння суті.

Виникають запитання: чому так суттєво різняться прагнення до Істини у різних людей? Чому одним достатньо мінімального обсягу повсякденної інформації, щоб задовольнити це прагнення, а іншим не вистачає цілого життя для того, щоб відшукати потрібні відповіді? Чому Творець дозволяє таку диференціацію в людському суспільстві щодо прагнення до Істини? Адже здається очевидним, що для прийняття вірних рішень всім потрібна найправдивіша, найповніша та найдостовірніша інформація.

Вочевидь, пошук інформації з найкращими параметрами за правдивістю, повнотою та довірою дуже витратний процес. Він забирає багато часу, може бути небезпечним і дороговартісним. Обсяг та зміст інформації можуть виявитися «непідйомними» для звичайної людини.

Тому люди самостійно обирають для себе найкращі моделі пошуку й обробки інформації з урахуванням своїх потреб, бажань та життєвого призначення, керуючись при цьому своїм світоглядом і можливостями.

Будь-яке прагнення спонукає до дії. Прагнення до Істини спонукає особистість до створення персональної моделі роботи з інформацією, яка відповідає її життєвим завданням. Вітер для всіх один, але в кожного свій маршрут, своє судно і свої вітрила.

Скільки людей — стільки й моделей роботи з інформацією. Кожна модель — це індивідуальна комбінація підходів до пошуку, оцінки та обробки даних.  Результатом стає унікальна позиція окремої людини з будь-якого питання. Скільки людей — стільки й точок зору. Таким чином, можна зробити висновок, що універсальної Істини, однакової для всіх, не існує.

Істинність — це суб'єктивне відчуття, що залежить від сприйняття конкретної людини. Люди можуть домовлятися про загальновживані поняття, аксіоми чи твердження, погоджуватися з ними, використовувати для спільної діяльності, але це не буде загальнолюдською Істиною, бо завжди знайдуться ті, для кого 2х2 не дорівнюватиме 4.

Пошук Істини і прагнення до неї — це глибоко особистісні процеси. Це індивідуальний шлях, що веде в напрямку ідеалу, який недосяжний. Чим більше людина пізнає, то ясніше вона усвідомлює обмеженість своїх знань і складність навколишнього світу.

На цьому шляху можуть бути окремі етапи, що приносять почуття задоволення від досягнень у пізнанні. Але це тимчасовий стан. Прагнення рухає вперед, адже світ нескінченно мінливий і невичерпний у своєму різноманітті.

Нав'язування особистої позиції під виглядом донесення універсальної для всіх Істини, на мій погляд, є серйозною перешкодою на шляху до створення вільного і гармонійного суспільства. Суспільства, яке буде здатне захистити, зберегти і поширити земне Життя.

Замість універсальних істин, яких не може бути в принципі через особливості індивідуального сприйняття інформації, мають бути загальновизнані терміни, поняття, аксіоми, формули, норми, закони тощо. Це ті інструменти, які необхідні для успішної спільної діяльності розумних істот.

Для якісної характеристики цих інструментів необхідно задіяти інший термін замість поняття «істинність». Виходити слід з того, що все, що буде позначатися цим новим словом, - є результатом колективної домовленості, яка відображає поточні потреби та уявлення людей.

Те, що буде позначатися цим терміном, може піддаватися змінам як унаслідок отримання нової інформації, так і внаслідок еволюційних або революційних процесів у суспільстві. Воно не може бути ідеалом.

Річ у тім, що Істина в людському суспільстві вже асоціюється із завершеністю, незмінністю, повнотою, універсальністю, довірою та божественністю. А те, з чим мають справу люди у своїй спільній діяльності, — незавершене, мінливе, неповне, неуніверсальне і людське, відтак не може називатися істинним.

Цінуйте своє прагнення до Істини, до пізнання навколишнього світу. Воно допоможе вам стати «успішним» у цьому житті. Однак не варто витрачати сили на пошуки універсальних Істин для всіх, бо їх не існує. Кожна людина йде своїм шляхом, і в цьому різноманітті криється сила і краса людського досвіду.

Тема Істини і прагнення до неї — безмежна. Сподіваюся, що концепція «Яфігор», з її особливим підходом до світоустрою, допоможе вам по-іншому поглянути на це одвічне питання Людства.