Про свободу

Есе про свободу

Концепція «Яфігор» (з нею можна ознайомитися за посиланням: Яфігор ) спирається на біокомп'ютерну модель розвитку та існування Життя на Землі. Це спрощена аналогія, яка проте може бути зрозумілою для значної частині сучасного Людства.

У «Яфігорі» розвиток земного Життя представлений як еволюція клітин: від праклітини — умовного «контролера» — до «суперкомп'ютера» зі свідомістю та інтелектом, що об'єднує потенціал усього земного Життя. Цей «суперкомп'ютер» — наш Творець. Вплив Бога на земне Життя, зокрема на Людство, порівнюється з впливом програміста-адміністратора й програміста-архітектора на створену ним комп'ютерну мережу.

Закономірності й осмисленість, що спостерігаються в поведінці різних представників земних видів, можна асоціювати з програмами або підпрограмами, створеними Творцем для розвитку земного Життя відповідно до його задумів.

Люди є лише частиною цієї складної системи, і більшість закономірностей у їхній поведінці — це прояв програмного продукту, закладеного Творцем у наш вид, для реалізації Людством свого призначення. (Докладніше про місію Людства можна прочитати в есе Про сенс життя ).

Питання, що хвилюють людей упродовж тисячоліть, — це відгуки довготривалих програмних процесів Творця, що мають для Людства високий пріоритет та заслуговують на окремий розгляд.

Однією з таких «програм» є прагнення до свободи. Для більшості людей свобода — це ідеал, до якого вони прагнуть усе своє життя. І начебто всі інтуїтивно розуміють, про що йдеться, — визначення свободи в кожного буде своє.

Зазвичай, загальні ідеї, на кшталт цієї, подібні до ідеї шафи: всі розуміють, про що йдеться, але в кожного своє уявлення і про шафу, і про речі, які в ній містяться.

Ідея свободи притаманна всім людським культурам та епохам. Причому її поняття поширюється не тільки на особистість, а й на ширші категорії: свободу народів, країн, жінок, чоловіків, дітей, тварин, свободу думки, віросповідання та багато іншого.

Багато мудреців і філософів розглядали ідею свободи з різних боків, присвятивши цьому питанню чимало визначних праць. Найчастіше увага приділялася свободі волі, інакше кажучи, здатності людини самостійно ухвалювати рішення та визначати свою долю. Тобто, свобода розглядалася як можливість.

Я ж пропоную поглянути на свободу інакше — як на прагнення, подібне до прагнень: ситості, безпеки або продовження роду. Іншими словами, Творець не встановлює обмеження для свободи особистості, а закладає саме прагнення до неї. Те, як це прагнення реалізується, залежить вже від самої особистості.

Прагнення до свободи, в тій чи іншій формі, притаманне не тільки більшості людей, а й багатьом іншим живим істотам. Ця «програма» Творця може мати дуже давнє коріння, що йде вглиб історії земної еволюції. Вона могла бути «прописана» задовго до появи Людства як виду.

У цьому есе я хочу розглянути не саму ідею свободи, а причину прагнення до неї. Для мене свобода особистості — це її здатність задовольнити свої потреби, реалізувати свої бажання та виконати своє призначення, закладене Творцем. У певному сенсі, це володіння «чарівною паличкою» без обмежень.

Така свобода індивідуальна, оскільки кожна особистість має свої унікальні потреби, бажання й покликання, які можуть змінюватися зі зміною обставин чи світогляду.

Кожна особистість потенційно наділена абсолютною свободою, але її реалізація обмежується трьома основними чинниками: фізичними можливостями, зовнішнім примусом та внутрішніми зобов'язаннями. Розглянемо кожен із цих чинників на прикладі людської особистості.

Фізичні можливості накладають обмеження, в основному на наші бажання. Потреби і призначення особистості, як правило, співвідносяться з умовами її існування.

До обмежень фізичного характеру можна віднести фізіологічні можливості нашого організму, доступність до необхідних ресурсів, недостатній рівень науково-технічного прогресу тощо.

Розглянемо один з прикладів. Скажімо, людина мріє здійснити подорож до зоряної системи Сіріуса. На момент написання цього есе таке бажання стикається з усіма згаданими обмеженнями фізичного характеру. А саме: наше тіло не пристосоване до перебування у космічному просторі, наявний науково-технічний рівень розвитку Людства ще не дає змоги здійснити подібну подорож, а мобілізація необхідних для цього ресурсів виходить за межі можливостей будь-якої окремої людини.

Таким чином, абсолютна свобода сучасної людини, у здійсненні її бажання досягти Сіріуса, повністю заблокована обмеженнями фізичного характеру.

Можливо, у майбутньому це стане досяжною метою, подібною до подорожей на Еверест, на дно Маріанської западини або на земну орбіту. Реалізація подібних бажань, у такому разі, буде вже залежати від фізичних можливостей організму конкретної людини та її доступу до необхідних ресурсів.

Зовнішній примус щодо особистості може виникнути під час її взаємодії з іншими представниками свого виду, істотами інших живих видів або іншими сутностями, що мають волю.

Він проявляється в обмеженнях на дії та бажання людини, що накладаються суспільством, соціальними групами, родиною, окремими людьми, іншими живими істотами або сутностями, які конкретна людина вважає реальними.

Прояви зовнішнього примусу ми спостерігаємо в законах, писаних та неписаних правилах, суспільних домовленостях, наказах, звичаях, заповідях, ритуалах, у ситуативних життєвих епізодах тощо.

Основним механізмом зовнішнього примусу є метод «батога і пряника»: за дотримання правил особистість отримує винагороду, а за їх порушення — покарання.

Повернемося до прикладу з бажанням навідатися до зоряної системи Сіріуса. Навіть якщо людина подолала фізичні обмеження і має в своєму розпорядженні всі необхідні ресурси, компетентні органи можуть заборонити їй цю подорож під страхом покарання.

Внутрішні зобов'язання — це обмеження, які людина самостійно і свідомо застосовує до себе. Вони можуть мати моральний, суспільний або релігійний характер та включати особисті правила поведінки, спілкування або певних дій.

Ці зобов'язання також можуть накладати обмеження на задоволення потреб, реалізацію бажань і виконання життєвого призначення особистості. Вони здебільшого формуються під впливом світогляду, переконань та життєвого досвіду.

Повернемося до прикладу з подорожжю до зоряної системи Сіріуса. Тут внутрішнім зобов'язанням може стати особиста обітниця, що забороняє залишати Землю. Такий вибір людина робить самостійно, керуючись своїми цінностями та переконаннями, навіть якщо всі інші можливості для подорожі вже доступні.

Навіщо Творець заклав у живі види «програму» прагнення до свободи? Що змушує більшість людей прагнути цього ідеалу?

Згідно з концепцією «Яфігор», Людство, як і кожен живий вид, має своє призначення в Божому задумі. Людство — це сукупність особистостей, через які реалізується цей задум Творця.

Свобода, що розуміється як відсутність обмежень, відкриває перед кожною особистістю більше можливостей для здійснення її життєвих планів і виконання призначення від Творця!

Прагнення до свободи у людей здебільшого проявляється через прагнення достатку, влади, зв'язків, популярності. Чому це так? Тому що люди розуміють (свідомо чи підсвідомо), що це може надати їм більше свободи.

Десь це справді так, бо багатство, влада, зв'язки та популярність дають доступ до більшої кількості ресурсів і зменшують наші фізичні обмеження. Здійснення багатьох бажань і намірів безпосередньо залежить від наявності грошей, влади, зв'язків або популярності. 

У людському суспільстві всі ці атрибути «успішної» людини зазвичай йдуть у комплекті. Той, хто володіє значним багатством, як правило, має вплив, популярність та необхідні зв'язки. Те ж саме можна сказати про популярних персон, людей при владі або про тих, хто має потрібні зв'язки. Їм набагато легше обзавестися відсутніми атрибутами «успішності», ніж звичайній людині.

Для таких людей знижується не тільки бар'єр фізичних можливостей, а й бар'єр зовнішнього примусу. У людських спільнотах це проявляється в тому, що для осіб, наділених владою, грошима, зв'язками чи популярністю, — більше прав і менше обмежень, для них більш м'які покарання і значно більші винагороди. Їхній статус і ресурси дають їм змогу впливати на правила, які регулюють суспільні відносини, підлаштовуючи їх під свої інтереси.

Прагнення до «успішності», до відчуття більшої свободи завдяки багатству, владі, зв'язкам чи популярності є цілком природним для людини. У цьому прагненні немає нічого поганого, якщо воно не обмежує свободу інших особистостей і не зачіпає третього виду обмежень свободи — внутрішніх зобов'язань.

Прикладами таких зобов'язань можуть бути випадки, які ми описуємо виразами: «потрапив у золоту клітку» або «продав душу Дияволу». Тобто людина, можливо, і розширила межі своєї свободи у фізичних можливостях, і знизила бар'єри зовнішнього примусу, але водночас вона стала заручником внутрішніх зобов'язань, які взяла на себе свідомо.

Багато з цих зобов'язань, будь то шлюб за розрахунком, членство у впливовому співтоваристві (з певними вимогами), вигідна посада (з попередніми умовами) або навіть творчий контракт — за звичайних умов були б нею відхилені. Однак у гонитві за успіхом людина часто йде на компроміси, які не узгоджуються з її внутрішніми цінностями.

Якщо внутрішні зобов'язання суперечать совісті людини і перешкоджають виконанню її життєвого призначення, це призводить до внутрішнього конфлікту. У результаті людина може почуватися менш вільною і більш нещасною, ніж до прийняття на себе цих зобов'язань, незважаючи на зовнішні атрибути успіху.

Одним із проявів прагнення свободи може бути усвідомлене обмеження своїх потреб, бажань та соціальних зв'язків. Такий вибір дає змогу людині зосередитися на пошуку свого призначення у сферах, які зазвичай не потребують значних матеріальних ресурсів чи допомоги суспільства.

Це шлях пустельників, аскетів, послідовників духовних практик та інших людей, які шукають гармонію в мінімалізмі. Обираючи подібний спосіб життя, вони свідомо зменшують вплив фізичних обмежень та зовнішнього примусу. Їхні потреби і бажання стають скромнішими, а прагнення — більш досяжними, оскільки вони відповідають можливостям самої людини і мало залежать від соціуму.

Людина, що йде цим шляхом, лишається тільки зі своїми внутрішніми зобов'язаннями. Які, зазвичай, перебувають під її контролем. Цей підхід вимагає значних зусиль і внутрішньої роботи, адже він ґрунтується на постійному самовдосконаленні та прагненні до внутрішнього балансу. Для багатьох це спосіб віднайти глибоке відчуття свободи через гармонію із самим собою та навколишнім світом.

Таким чином, можна окреслити два напрямки в прагненні до особистої свободи. Перший полягає в концентрації всіх доступних ресурсів для подолання обмежень, пов'язаних із потребами, бажаннями та намірами. Другий — в усвідомленому скороченні цих потреб, бажань і намірів, що дає змогу мінімізувати як фізичні обмеження, так і зовнішній примус.

На одному полюсі цього спектра знаходиться еталонний тиран. Його відносна свобода досягається за рахунок максимальної концентрації доступних ресурсів і максимального впливу на процеси, що відбуваються. Він володіє абсолютною владою, щоб не відчувати зовнішнього примусу, та може дозволити собі не брати на себе внутрішніх зобов'язань або ігнорувати їх.

На іншому полюсі — еталонний відлюдник, який залишив людське суспільство. У нього мінімальна кількість фізичних обмежень, тому що він свідомо відмовився від більшості фізичних потреб і бажань. На нього не впливає зовнішній примус, бо він віддалений від людського суспільства і подбав про захист від тварин. Внутрішні зобов'язання в нього можуть бути, але вони є добровільними.

Згідно з «Яфігором», ці два крайні підходи є помилковими. Чому? Якщо Творець справді створив Людство для захисту, розвитку і поширення земного Життя, то найефективніше цю місію зможе реалізувати лише суспільство вільних особистостей, об'єднаних спільною метою.

Бо найкраще потенціал окремої людини, а отже, і всього Людства, розкривається в умовах вільного середовища, де кожен може реалізувати свої здібності та потенціал. Звідси й прагнення до свободи від Творця!

Тиран — це не про суспільство вільних людей. Відлюдник — це не про спільну діяльність.

Більшість людей у своїх потребах, бажаннях та прагненнях перебувають між цими полюсами. Так і має бути. Збалансований вибір потреб, бажань, життєвих пріоритетів, раціональне використання наявних ресурсів, гармонійні відносини з соціумом та свідомий вибір внутрішніх зобов'язань (узгоджених із совістю) надають людині можливість відчути внутрішню свободу.

Знаково, що внутрішнє відчуття свободи не завжди пов'язане із зовнішніми обставинами. Людина з гармонійним світоглядом може відчувати свободу навіть в умовах фізичного примусу, тоді як незбалансована особистість може почуватися невільником навіть на вершині влади.

Людина може впливати на своє відчуття свободи. Спочатку треба визнати, що вона досить вільна, якщо здатна задовольнити свої фізичні потреби, реалізувати свої бажання та виконати своє призначення, закладене Творцем. Прийнявши це, можна зосередитися на наступному етапі — роботі зі своїми ресурсами, цілями й обмеженнями трьох видів, які стоять між людиною та її уявленням про свободу.

За розумного підбору потреб, бажань і життєвих цілей, а також наполегливості в їх досягненні, людина зможе реалізувати своє прагнення до свободи. Однак слід розуміти, що це буде тимчасовий результат, оскільки кожне прагнення — це промінь, що виходить із глибин людської сутності і спрямований до абсолютного ідеалу. Це нескінченний шлях. Цілі, що досягнуті — лише окремі етапи на цьому великому шляху.

Утім, прагнення до свободи закладене Творцем, як фундаментальна риса людини, і для його реалізації важливо вчитися працювати зі своїми потребами, бажаннями та цілями. Ми самі обираємо свій спосіб життя, свої місії, а отже, і ступінь своєї свободи.

Наостанок кілька слів про суспільство вільних людей, що здатне ефективно розв'язувати завдання, які стоять перед Людством. Таке суспільство має забезпечувати кожному своєму члену рівний доступ до матеріальних, наукових, технічних та інших ресурсів, враховуючи при цьому особисті якості людини: її працьовитість, здібності й талант.

Основою такого суспільства має бути не зовнішній примус, а внутрішні зобов'язання, які добровільно приймає кожна людина. Приміром, не смітити не зі страху покарання, а тому, що це відповідає усвідомленому вибору і внутрішньому почуттю відповідальності.

Тобто суспільство не страху і примусу, а суспільство добровільно взятих на себе зобов'язань у спільній діяльності. У такому суспільстві внутрішні зобов'язання кожної людини узгоджуються з її совістю та уявленням про справедливість. (Детальніше про справедливість можна прочитати в есе Про Добро, Зло та Справедливість ). 

Це суспільство взаємної поваги, де свобода кожної особистості не загрожує свободі інших, а стає основою для спільної діяльності на благо всього земного Життя!