Про Благочестя

Есе про Благочестя

Чи замислювалися ви коли-небудь, який би вигляд мало життя на нашій планеті, якби всі люди раптом стали благочестивими?

Благочестивими в сенсі буквального й сумлінного дотримання релігійних, а також загальноприйнятих соціальних норм, зокрема морального та етичного характеру.

Перша думка, яка виникає сама собою, про настання довгоочікуваного царства Божого на Землі. Того ідеалу, до якого нас закликала більшість духовних авторитетів останні кілька тисяч років.

Наша уява малює нам світ, у якому відсутні війни, насильство та несправедливість. Світ, в якому панують любов, взаємодопомога та гармонія у стосунках.

Шляхи досягнення такого ідеалу здавна вказані в релігійних і філософських текстах. Необхідно лише достатній кількості людей стати на вірний шлях та бути благочестивими.

Саме на це й спрямовані зусилля більшості гуманістів Людства. Саме так вони бачать вирішення більшості проблем людського роду.

На благочесті, як його розуміють у тому чи іншому суспільстві, будуються етичні норми, закони, суспільні відносини, системи виховання та освіти.

Нас усіх з дитинства переконують, що чим більше буде благочестивих людей, тим краще буде для всього Людства.

А чи так це? Пропоную увімкнути критичне мислення та спробувати змоделювати наступну ситуацію. Припустимо, в умовному 16 столітті все Людство ступило на шлях християнського вчення і в якусь чудову мить всі стали благочестивими християнами.

Усі люди суворо дотримуються заповідей й християнських етичних норм. У світі припинилося насильство, війни, злидні, істотно зменшилася смертність від голоду та епідемій.

У християнському баченні, в родині має бути стільки дітей, скільки дарує Бог. Будь-яке штучне припинення вагітності суперечить християнській етиці.

І якби в середньостатистичній сім'ї того часу виживало б по 4 дитини, здатних створити свої сім'ї, то вже за 100 років населення однієї тільки Європи збільшилося б з 60 мільйонів до 1,9 млрд і кожні б 20 років воно подвоювалося.

Таким чином, ідеальне християнське Людство закінчилося б через декілька поколінь життя в царстві Божому на Землі: перенаселеністю, повним знищенням природних ресурсів та подальшим вимиранням від голоду та епідемій.

Подібна доля чекала б на ідеальне мусульманське, буддійське, комуністичне та інші суспільства, де не було б розв'язано проблему балансу природних ресурсів та кількості населення.

Чи здатне було Людство 16 століття до подолання такого виклику, спираючись на наявні в той час норми благочестя? Питання, на мій погляд, риторичне.

Перебуваючи на вершині харчового ланцюжка, будучи всеїдними, не маючи гідних хижаків у природі та не володіючи гуманними механізмами контролю своєї чисельності, люди змушені бути «хижаками» самі собі.

І це лише один з аспектів перебування виду на верхівці еволюційної піраміди.

Наступним аспектом є те, що в дикій природі подальша еволюція виду багато в чому зумовлюється міжвидовою конкуренцією за спільні ресурси.

І в цій боротьбі у людей немає гідних супротивників. Вони беруть у природи навіть не стільки, скільки їм необхідно, а стільки скільки їм заманеться.

Усе це призводить до того, що для подальшого розвитку свого виду, Людству необхідно покладатися передусім на потенціал внутрішньовидової конкуренції.

Задля своєї ефективності ця конкуренція має охоплювати всі сфери людської діяльності та бути придатною для різних умов існування.

Її завдання — відбирати для людської популяції насамперед тих індивідуумів, які найбільш пристосовані до поточних умов існування та виконання видового призначення.

На жаль, благочестиві спільноти, якими їх уявляють люди, далекі від відповідності цим критеріям і відтак дуже вразливі у реальному світі.

Чому? Тому що благочестя передбачає однакову поведінку у схожих ситуаціях, що аж ніяк не сприяє виживанню та успішності в постійно мінливих земних умовах.

Ці два аспекти — необхідність стримувати свою чисельність та гіпертрофована внутрішньовидова конкуренція (ймовірно, існують й інші аспекти) і роблять людей такими, якими вони є. А саме — далекими від благочестя.

Потрібно визнати, що такою і має бути природа людини для добробуту всього земного Життя.

Цьому Життю необхідно, щоб люди самостійно стримували свою чисельність, але водночас розвивалися, як вид.

Щоб вони були одночасно і добрими, і жорстокими, шляхетними й підлими, чесними та брехливими тощо. Тобто не обмеженими у своїх діях.

Щоб люди самостійно обирали, як їм вчинити в тих чи інших ситуаціях, керуючись особистими прагненнями та власним призначенням. (Часткова ця тема висвітлена у есе про Добро, Зло та Справедливість)

Доцільність лежить в основі земного Життя та людської поведінки. І доцільність, на жаль, не завжди благочестя.

Такий світ земного Життя. Невже таким є і задум Творця?

Якщо це так, то про якого Творця йдеться? Адже це суперечить усьому тому, що ми знаємо про Богів та їхні задуми. Хто, як не вони, дали нам правила благочестя і суворо наказали дотримуватися їх?

Чому ж ми тоді тупцюємо на місці в моральному плані? Чому Людство не змінилося на краще за тисячі років свого існування з вже готовими рішеннями для свого вдосконалення?

Люди, як і раніше, за рідкісним винятком, продовжують бути носіями всього набору якостей як благочестивих, так і неблагочестивих. Вони поводяться так само, як поводилися тисячі років тому. Не краще і не гірше.

А може так і має бути? Може варто подивитися на природу людини не через призму звичного божественного ідеалу, до якого треба прагнути, а через призму існування особистості в умовах земної реальності та місця Людства в земному Житті? (Є окреме есе про сенс життя.)

Може правила благочестя, які пропонують загальноприйняті моделі світоустрою, не придатні саме тому, що світоустрій інший і в ньому працюють інші правила?

Концепція Яфігор якраз і пропонує одну з альтернативних моделей світоустрою, в якій Людство і має бути таким, яким воно є. В якій у ролі Творця Людства виступає саме земне Життя, що сповнене суб'єктністю, свідомістю та волею.

Перш ніж оголошувати якісь людські якості неблагочестивими та намагатися позбутися їх, слід розібратися в їхній ролі для особистості та виду, що існують в умовах земного середовища.

Може виявитися так, що без гніву, жадібності, заздрості, брехливості, егоїзму тощо, люди не змогли б вижити, розвинутися та виконати своє призначення перед земним Життям.

На думку автора, в людині мають бути присутні всі якості, але в міру. І людина має самостійно визначати цю міру залежно від умов та обставин, що склалися.

Не пригнічувати свої якості, які вважаються кимось неблагочестивими, а розуміти їх, контролювати та керувати ними.

Для здійснення Людством його призначення перед земним Життям, яке полягає в захисті цього Життя від зовнішніх загроз, сприянні в його розвитку та поширенні, всі надані Творцем якості можуть виявитися корисними. Не варто себе обмежувати.

І все ж таки, невже люди ніколи не зміняться на краще? Триватимуть війни та насильство, існуватиме голод і злидні, будуть й надалі безжально знищуватися природні ресурси?

Спробую дати свою відповідь. Згідно з концепцією Яфігор, Творець, як архітектор усього земного Життя, який є свідомістю і волею цього Життя, здатний скеровувати внутрішньовидову трансформацію.

Загальний фон Людства може змінитися при виникненні належних умов. І поява цих умов, на думку автора, багато в чому залежить від самих людей.

Якщо взяти за основу модель світоустрою Яфігор, де Людство постає як складова частина єдиного організму земного Життя, і де в Людства є видове призначення, тоді для створення відповідних умов для трансформації людям необхідно:

• усвідомити своє місце і свою роль у цьому світі, свою місію та свої можливості, після чого взяти на себе відповідальність за втілення свого видового призначення;

• звести до мінімуму свій вплив на баланс Живого на планеті, зокрема, піклуючись про свою чисельність;

• дбайливо ставиться до природних ресурсів нашої планети, використовуючи їх насамперед для побудови техногенної цивілізації, котра спроможна захистити земне Життя від загроз космічного масштабу та здатна сприяти цьому Життю в розвитку й поширенні за межі нашої планети.

Людство має відмовитися від ролі Руйнівника земного Життя та взяти на себе роль його Захисника. Іншими словами «подорослішати».

Дорослішання призводить до набуття нових функцій, що супроводжуються трансформацією, водночас воно вимагає розвитку нових якостей і насамперед відповідальності.

Якщо Людство зможе просунутися цим шляхом, є надія, що відбудеться певна трансформація, яка дасть змогу людям стати більш благочестивими навіть у сучасному розумінні.

Наприклад:

• Якщо людей на планеті буде стільки, скільки необхідно для потреб земного Життя, навіщо змушувати їх знищувати один одного?

• Якщо достатня кількість людей усвідомлює свою місію, навіщо зіштовхувати їх лобами, щоб хоч хтось знайшов потрібний шлях?

• Якщо люди усвідомлять себе єдиним Людством зі спільною метою, може, вони дбайливіше стануть ставитися один до одного?

Але в цілому, на мій погляд, люди залишаться з тим самим комплектом усіх якостей. Хто знає, що чекає земне Життя в майбутньому? З чим доведеться зустрітися і до чого необхідно готуватися Людству?

Не всеосяжна любов, не абсолютна істина, не безмежне співчуття, а доцільність земного Життя закладена в природі ідеальної людини.

Зрозуміти цю доцільність, означає зрозуміти правила гри в земному існуванні та стати активним гравцем із правом на успішність.